РОЗДІЛ 31. Борщ проти некромантії, або Карти не брешуть   31.1.“Кава” для заспокоєння нервів 

— Якщо ти підсипала туди порошок із висушених скорпіонячих хвостів, Аїшо, то я тебе розчарую — у неї від цього максимум розіграється апетит! — Фатіма, дружина номер дванадцять, роздратовано зазирнула у мідну джезву, де булькала густа чорна кава з ароматом кардамону й солодкуватої смерті. — Твоя отрута розрахована на людей, а ця заморська заброда, судячи з того, як вона вчора ганяла нашого чоловіка по бутіках, зроблена з гумової сталі й чистого знущання.

— Це не скорпіони, дурепо, — гордо відказала Аїша, дружина номер три, поправляючи на голові шовкову хустку, скріплену рубіновою шпилькою. — Це “Сльози пустельної гадюки”. Класичне зілля покори, настояне на тричі проклятій воді з колодязя грішників. Дві краплі — і вона підпише шлюбний договір під номером шістсот шістдесят шість, як потрібно нашому чоловікові, навіть не дивлячись на умови. Віднеси це їй під виглядом знаку нашої східної гостинності. Нехай п'є й не викаблучується… 

Тим часом на верхній терасі пентхауса “Некро-Тауер” панувала напружена тиша. Великий східний некромант Тарік аль-Мансур, який знову стояв на одному коліні з оксамитовою коробочкою в руках, почувався так, наче його головний сервер щойно вразив найпотужніший вірус укупі з блискавкою. Єва, схрестивши руки на грудях, дивилася на нього зверху вниз поглядом, яким зазвичай дивляться на підозріло дешевшу ковбасу в супермаркеті на Борщагівці. 

Повернувшись у палацовий пентхаус, Тарік гарячково намагався задобрити розлючену гостю, підсовуючи їй найкращі місцеві смаколики. Проте Єва до їжі навіть не торкнулася.

— То кажеш, розкішний пустельний рай біля моїх ніг, хабібі? — процідила вона, виділивши останнє слово з такою отруйною іронією, що в її голосі забриніли справжні крижані нотки. Десерти в кріопіалах на столі миттєво покрилися цілком реальним інеєм. — А про те, що перед цими ногами вже потопталося шістсот шістдесят п’ять пар чужих капців, ти мені якось забув у своїх шлюбних заграваннях згадати?

— Єво, це... це суто некромантські заморочки, тобі не треба цим перейматися! Магічна геометрія, якщо хочеш… нічого особистого! — гарячково спробував виправдатися шейх, підхоплюючись на ноги. 

Він відчайдушно намагався повернути обличчю звичну велич головного східного некроманта, хоча його ліве око зрадницьки сіпалося в такт українському попхіту, який усе ще на повну потужність волав із його кишені через незакритий відьомський портал. 

— Вони не мають жодного значення для мого серця! Мені потрібен був фінальний слот, щоб замкнути коло...

— Ось сам свій слот і замикай, — відрізала Єва, розвертаючись на підборах. — Млинцуре, за мною. Нам терміново потрібно змінити атмосферу, бо від цієї вашої брехливої любові в мене вже зуби зводить.

У цей момент двері ліфта, що вели прямо до пентхауса, безшумно роз'їхалися, і на терасу випливла ціла делегація. Попереду, гордо несучи срібний таріль із джезвою, йшла Аїша в супроводі Фатіми й ще кількох старших дружин. На їхніх обличчях грали такі солодкі посмішки, що навіть Млинцур, який якраз доїдав суфле, підозріло примружив одне око. Друге примружувати йому було ліньки. 

— Вітаємо шановну гостю в нашому домі! — єлейним голосом проспівала Аїша, опускаючи таріль на стіл прямо перед Євою. — Ми почули, що наш чоловік затримав вас на прогулянці, і вирішили пригостити вас нашою традиційною кавою. Вона чудово... заспокоює нерви.