30.3. “Біжи, сірий, через тин, через млин…” 

Дружина номер сорок під гучні оплески Єви викликала такого переконливого ілюзорного колектора в пом'ятій паранджі, з шкіряною текою під пахвою й бланками судових позовів, що Тарік миттєво зблід і рефлекторно заблокував три свої поточні рахунки через мобільний банкінг. 

Шейх кілька разів намагався вставити бодай слово, нагадати присутнім про регламент і взагалі повернути розмову до “ексклюзивності вечора під зірками”, але Млинцур щоразу невдоволено шикав на нього, сидячи зверху на суддівському столі. Кіт сердито заявляв, що сторонні глядачі в залі відволікають лічильну комісію від заповнення паперів, і якщо господар палацу не припинить підказувати учасницям, його взагалі дискваліфікують з його ж власного шоу. 

Тож розгублений шейх, якого на цьому святі життя виставили в ролі якогось сумнівного суперпризу, тепер просто сидів на краєчку низького стільця поруч із президією і почувався так, наче потрапив на відкритий аукціон уцінених товарів з можливістю розстрочки. Дівчата на сцені так захопилися процесом, що дивилися вже не на нього, а на екран відьминого планшета, де Млинцур лапою оновлював турнірну таблицю. 

Сам великий некромант пустелі, чиє слово ще вранці було законом для багатьох сотень людей, зараз боявся навіть поворухнутися, щоб знову не нарватися на суворе зауваження цієї чортової відьми, яку він сам сюди ж і притягнув, або презирливий погляд її кота. 

Спроба номер два вразити київську відьму відбулася наступного дня. Тарік запросив Єву на закриті королівські перегони на верблюдах, де сам збирався виступити жокеєм на своєму найкращому некроверблюді на ім'я Попіл смерті.

— Дивись, Єво, це спорт для справжніх чоловіків, де потрібна залізна воля і контроль над стихіями, — гордо заявив Тарік, застрибуючи в сідло велетенського тваринного монстра з палаючими фіолетовими очима.

Цей пустельний монстр і справді мав моторошний вигляд: його густа темна шерсть була вистрижена у формі давніх магічних знаків, на ногах красувалися важкі захисні щитки з кістяними пластинами, а з ніздрів під час кожного подиху виривалися хмарки густої фіолетової пари. Сама тварина глухо гарчала, демонструючи ікла, і нетерпляче переступала масивними ногами, здіймаючи цілі хмари пилу. 

Тарік у костюмі з міцної шкіри спеціально для таких перегонів сидів у сідлі як влитий і виглядав максимально ефектно. Він впевнено перехопив пальцями руків'я свого лазерного батога, який від дотику мага спалахнув тонким фіолетовим променем і тихо загув, повністю підлаштовуючись під рухи й думки свого грізного господаря. Шейх кинув на трибуни швидкий погляд, перевіряючи, чи достатньо сильно цей видовищний перформанс вразив глядачку. 

— Ага, дуже круто, — кивнула Єва, ліниво поправляючи сонцезахисні окуляри.

Поки Тарік відвернувся, щоб налаштувати свій магічний хлист, Єва підійшла ближче до стартової лінії, погладила Попела смерті по носі й тихо, з чисто поліською хитрістю, прошепотіла йому на вухо старовинне замовляння на швидкість, яким колись у селі, що межувало з її лісом, розганяли скажених кабанів: “Біжи, сірий, через тин, через млин, як ракета піднімись, у хмари загорнись, назад не дивись!”

Некроверблюд спочатку хотів куснути відьму за руку, як і належало робити кожному пустельному монстру за всіма правилами місцевої демонології, але щойно давня магія торкнулася його кістяних вух, тварина різко здригнулася і завмерла на місці. 

Єва, помітивши це, непомітно для інших посміхнулася…