29.3. Обручка з діамантом і… закляттям 

Проте наступний день перетворився для еміратського некроманта на справжнє пекло, ретельно загорнуте в шовкові пакети відомих брендів. Єва увійшла в роль провінційної модниці на всі сто відсотків, змушуючи мага блукати нескінченними залами торгових центрів.

Вона просила Таріка носити за нею десятки коробок із взуттям, терпляче тримати її сумочку, всередині якої таємно лежала важка чавунна ступка (від ваги якої у бідного шейха під кінець дня ледь не тріснуло зап'ястя), і вимагала робити їй “сто тисяч фотографій з правильного ракурсу, щоб ноги здавалися довшими”. 

Кожні п'ять хвилин Єва зупинялася біля чергової дзеркальної колони, крутилася, поправляла капелюшок і голосно захоплювалася місцевими фонтанами, поки дружини з нижнього поверху гарячково намагалися навести на неї пристріт через камери спостереження, але всі їхні магічні імпульси просто тонули у захисті чужинської відьми.

Поки Тарік, стікаючи потом під нещадним пустельним сонцем, ледь не повзав на колінах біля підніжжя Бурдж-Халіфа, намагаючись зловити безглуздий ракурс “Єва пальчиками тримає башту за верхівку”, Млинцур, залишений наодинці в пентхаусі, часу даремно не втрачав.

Маючи відкритий магічний міст із Тридев’ятим і Києвом і повну свободу дій, фамільяр спокійно заліз у найглибші сховища магічних архівів шейха, викачуючи звідти всі таємні договори, фінансові звіти й списки оцифрованих заклять. Подумати тільки, це ж який скарб! Порпаючись у найглухіших сховищах, позначених червоними рунами “Секрети_Предків_НЕ_ВІДКРИВАТИ”, Млинцур раптом натрапив на древній аудіозапис прабабці Таріка — грізної пустельної відьми Зулейхи.

Запис був запечатаний старою кров'ю, а зсередини хрипів її сердитий голос, що виголошував страшне родове прокляття: “Щоб ти, онучку мій безголовий, зі своїми залізяками й цифрами все життя сухе тепло шукав, і ніколи, чуєш, ніколи нормального, наваристого борщу не спробував!” 

Отакої! Оце так баба!

Кіт задоволено замурчав, миттєво скопіював цей безцінний файл на старий телефон Єви, який вона йому спеціально для приблизно такої мети й залишила, і відправив Сніжані в Київ коротке повідомлення з переможним емодзі. Головний козир для шантажу й руйнування сподівань тутешнього некроманта був у їхніх кишенях.

Увечері ж, абсолютно виснажений фізично, але упевнений у своїй чоловічій і магічній перемозі, Тарік привів Єву назад. Навколо них знову виставили кришталеві кріо-піали з підсвіченими молекулярними десертами, але цього разу шейх вирішив діяти рішуче й без зволікань — він відчував, що “об'єкт”, якого він уже вважав своїм, повністю підкорений розкішшю і готовий до фінального кроку.

Нічне місто внизу палахкотіло мільйонами штучних вогнів, відбиваючись у скляному щиті тераси, створюючи розкішну атмосферу для найважливішого моменту.

Тарік граційно, з чисто східною величчю опустився на одне коліно прямо перед кріслом відьми, і з кишені його білосніжної кандури з'явилася маленька оксамитова коробочка.

Коли кришка з тихим клацанням відкрилася, всередині спалахнуло неймовірної сили кільце з величезним, прекрасно огранованим діамантом, навколо якого ледь помітно пульсували дрібні тонкі руни — це було стародавнє закляття “Покірна дружина” найвищого рівня, що гарантувало повну покірність тієї, хто його надіне на свій пальчик. 

Дивлячись то на обручку, то на Єву, він уже ледь стримував власну нетерплячість… Ну ж бо, швидше на палець!