РОЗДІЛ 29. Будні гарему східного некроманта   29.1. Спонтанна нарада дружин шейха 

— Це неподобство! Наш шейх зовсім з глузду з’їхав зі своїми міжнародними конференціями! — обурено вигукнула Аїша, дружина номер три, роздратовано відкидаючи пасмо чорного, як смола, волосся. Вона сиділа на відкритій терасі на купі подушок, розшитих позолоченими нитками, сердито шліфуючи нігті, які під спалахами магічних рун світилися зловісним фіолетовим вогнем смерті. — Його не було в родинному гнізді вже сімдесят дві години! Я надіслала йому три запечатані любовні сувої з натяками на темні ритуали, а від нього жодного словечка немає!

— Гірше, дівчата, значно гірше, — прошипіла Фатіма, дружина номер дванадцять, визнана в гаремі майстриня з магічного зурочення через дзеркала й геолокацію. Вона гарячково водила пальцями по поверхні чаші з чорною водою, яка служила їй вікном у світ. — Мій внутрішній магічний компас каже, що наш благовірний привіз у “Некро-Тауер”, куди він зазвичай тягне все, що боїться нам показати, якусь чужинку з півночі! І він витрачає на неї весь свій дорогоцінний час, замість того, щоб навідатися до нас!

На надцять поверхів нижче від цієї відкритої тераси, де Тарік аль-Мансур нервово намагався стерти зі свого планшета жабу, у закритому східному крилі хмарочоса панувала атмосфера справжньої тривоги, яка зазвичай народжує підступність. Величезна зала з грозового мармуру була завішена важким шовком кольору нічного неба, а замість звичайного фонтану тут тихо булькала велетенська ванна з омолоджуючою есенцією з чорного пустельного лотоса, від якої піднімалася срібляста магічна пара. 

— Я зазирнула в її енергетичний зліпок крізь очі наших прихованих охоронних горгулій, поки ті не розплавилися від напруги, — подала голос Лейла, дружина номер один, яка вважалася найстаршою й найдосвідченішою, бо її весілля святкували ще за часів, коли магічні контракти записували на пергаментах. — Вона пахне річковою сирістю, дикими поліськими хащами, полином і... древнім чавуном. Хіба такою має бути справжня жінка?! Абсолютно немодна дика особа! Але наш Тарік дивиться на неї з таким хижим інтересом, наче готовий викреслити нас усіх із родинної книги.

— Що?! Викреслити?! — ахнули триста молодших дружин, які за правилами гаремної кулінарії відповідали за приготування отруйних десертів й заворожуючі танці на розпеченому вугіллі.

Залою прокотилася хвиля обурення: шовкові сукні зашелестіли, а в повітрі зависли сотні дрібних іскор від захисних амулетів. Жінки Таріка були відібрані в найкращих містичних академіях Сходу — кожна володіла унікальним даром, від приборкання пустельних духів до створення невидимих пасток, і ділити свого шейха з якоюсь північною забродою ніхто не збирався, бо їм вистачало конкуренції одна з одною. Отже, вони повинні об’єднатися проти спільного ворога… 

— Вона хоче зайняти останній вільний слот у його ритуальному колі, — суворо підсумувала Лейла, і її очі на мить блиснули загрозливим багрянцем. — Ви ж знаєте правила нашої шлюбної магії. Таріку потрібна фінальна дружина, щоб повністю замкнути силу роду і отримати абсолютну владу над підземними джерелами. Якщо ця київська Яга прийме його обручку... ми всі перетворимося на бліді тіні в цьому домі. 

— І що нам тепер робити? — перелякано спитала Тайра, наймолодша дружина шейха, до якої решта ставилися майже як до доньки, хоча та мала дивну магію, котра приносила їм найцікавіші вісті.