28.3. Обручка в кишені  

— Ображаєш, Єво, — кіт хитро примружився. — Я вже відчув, де у цього будинку серце. Тут уся вентиляція прошита магічними кабелями. Я пішов на полювання, а ти йди, вдавай із себе вигорілу жінку. Влаштуй йому повний релакс.

Кіт спритно підвівся, стріпнув лапами, скидаючи залишки дорожнього статичного заряду, і змовницьки підмигнув Єві, яка вже розстібала верхні ґудзики своєї сукні, готуючись до тривалого й максимально переконливого сеансу безтурботного відпочинку.

Поки Єва набирала ванну, включаючи на повну потужність штучний туман і розсипаючи пустельні трави для відволікання уваги датчиків, Млинцур акуратно зняв кігтем вентиляційну решітку в гардеробній. Завдяки Кощієвому апгрейду просторового стиснення, який відьма непомітно наклала на його торбу, кіт витяг звідти свій головний скарб — пучок заговореного багна з боліт прадавнього лісу, загорнутий у газету «Факти», і довгий мідний дріт, який він поцупив із гаража Костянтина Борисовича.

Шахта вентиляції зустріла старого демона сухим протягом і легким гулом прихованих розподільних коробок. Млинцур просувався вперед із грацією тренованого диверсанта, намагаючись не зачепити вусами численні лазерні нитки, які пронизували простір між поверхами.

Протискуючись крізь вузькі шахти, її фамільяр по-пластунськи добрався до центрального серверного вузла будинку. Це була величезна закрита кімната, де в синьому неоновому світлі гули сотні стійок із процесорами. Тут зберігалися всі логфайли, фінансові звіти Таріка й коди доступу до його цифрового некросвіту.

Стіни серверної були оббиті спеціальними звукопоглинальними панелями, а повітря тут було настільки холодним, що в кота ледь не замерз кінчик носа, проте внутрішній компас чітко вказав на найважливішу шафу з гігантськими накопичувачами даних.

— Ну що, кібернетико нещасна, лови правильний привіт, — прошепотів кіт.

Він акуратно розгорнув газету, дістав смердюче лісове багно і з розмаху ляпную його прямо на центральний розподільник оптичного волокна. Магічний мул, насичений замовляннями старої Яги, миттєво в’ївся в мікросхеми. Після цього Млинцур зубами зачистив мідний дріт і встромив його в головний порт передачі даних, активуючи прямий міст. На іншому кінці цього магічного проводу в Києві Сніжана з Дариною вже відкрили свої термінали. Київська некромережа почала повільно, байт за байтом, висмоктувати цифрові нутрощі еміратського некроманта, залишаючи замість них системний хаос.

Світлодіоди на серверах хаотично заблимали, синій неон змінився на болотний зелений колір, а охолоджувальні вентилятори заскрипіли, наче старі колеса чумацьких возів, розганяючи по системі смердяву річкової багнюки.

Тим часом діловий обід, який Тарік назвав скромною вечерею для відновлення сил, проходив на відкритій терасі пентхауса з видом на нічне блискуче місто. На столі не було звичних страв. Замість цього офіціанти в масках виставили кришталеві кріопіали, в яких підсвічувалися дивні, майже прозорі суфле й якісь модні молекулярні напої.

Навколо тераси піднімався прозорий скляний щит, який повністю блокував гарячий вітер із пустелі, створюючи всередині зону максимального комфорту, де кожен крок чи дзвін кришталю звучав чітко, наче в підземному бункері.

— Це ексклюзив, Єво, — Тарік підсунув до неї ближче піалу з ніжно-рожевою субстанцією, що ледь помітно пульсувала. — Есенція пустельного лотоса, інтегрована з наночастинками срібла. Вона повністю очищує ментальне поле від стресу, образ і... зайвих думок про минуле. Допомагає відкритися новому.

Єва мазнула по страві поглядом. Її відьомський нюх одразу зафіксував потужну, хоч і приховану за хімічними формулами, магічну структуру. Це був класичний приворот “Золота клітка” — магічний наркотик нового покоління. Один ковток — і жінка стає податливою, згідною на будь-який контракт і на будь-якого чоловіка, її воля розчиняється, залишаючи лише безмежну довіру до того, хто пригощає. 

Тарік чекав. Він уже тримав у кишені готову обручку, яка б тільки закріпила його успіх...