28.2. Навіть магія тут була штучною… 

Митники в білому одязі почали нервово тицяти пальцями в планшети, які вмить покрилися зеленими рослинними візерунками.

Двоє охоронців на виході спробували витягти свої цифрові шокери, але зброя в їхніх руках заблокувалася, видаючи на екранах повідомлення про успішне встановлення оновлень вінницького софту. Чого саме вінницького? А хрін його знає! Але пасажири сусіднього рейсу з Ер-Ріяда розгублено зупинилися, пританцьовуючи в такт шаленому ритму коломийки, що лунала з кожної щілини багажного відділення.

— Яка цікава у вас система безпеки, — Єва невинно поправила окуляри, проходячи повз палаючу червоним колону. — Дуже гостинно. І музика підібрана зі смаком.

Тарік, чиє обличчя на мить стало сірішим за пустельний пил, судомно вимкнув свій телефон, який почав транслювати прямий ефір київського радіо.

— Тимчасовий збій... Нове програмне забезпечення, — вичавив він крізь зуби, намагаючись зберегти обличчя. — Прошу в машину.

Поки вони йшли до виходу, некромант гарячково набирав команду техпідтримки, але замість відповіді оператора з динаміка його смартфона долинало лише ритмічне котяче мурчання, яке перебивав далекий сміх Сніжани, котра на Лівому березі Києва якраз святкувала першу маленьку перемогу. 

Сказати, що Тарік нічого не розумів, це нічого не сказати! Але некромант таки умів триматися у складних ситуаціях, хоч Яга й бачила, як йому несолодко. “А нехай би не вважав себе розумнішим за всіх! — мстиво подумала вона, проте й далі мовчала. 

…Дубай зустрів їх приголомшливою, майже агресивною розкішшю, від якої в будь-якої звичайної людини запаморочилося б у голові. Це було місто, вирване з пащеки у безжальної пустелі — гігантський кристалічний міраж, збудований на нафті, золоті й амбіціях. За вікнами броньованого лімузина пролітали хмарочоси фантастичних форм: одні закручувалися спіралями в розпечене небо, інші нагадували гігантські срібні серпи чи дзеркальні вітрила.

Сонце тут не просто світило — воно випалювало все живе, відбиваючись від мільйонів скляних панелей, перетворюючи місто на гігантську розпечену лінзу. Повітря за межами автівки, в якій на повну потужність працював кондицілнер, нагадувало густий сироп, просякнутий запахом зелених оаз, гарячого піску й  тонким шлейфом вихлопних газів суперкарів, які тут стояли у заторах між золотими ламборгіні й фантомами. 

Єві здавалося, навіть магія тут була штучною. Кожна пальма на рівно підстрижених газонах мала свій індивідуальний підземний капельний полив, підключений до загальної комп’ютерної мережі. А в повітрі над штучними затоками літали тисячі дронів-освіжувачів. Це був тріумф цифри над природою, світ, де все купувалося, прораховувалося і заносилося у базу даних.

Дорожні розв'язки нагадували гігантські тривимірні вузли, якими летіли потоки розкішних автівок, а на горизонті крізь легке пустельне марево проглядалися контури штучних островів, що врізалися в перську бірюзу, немов шматки приборканої і підкореної людиною стихії.

Єву поселили в одному з найвищих хмарочосів — у триповерховому пентхаусі під назвою “Некро-Тауер”. Тут панувала абсолютна влада технологій “Розумний дім”: стіни реагували на зміну настрою, світло налаштовувалося під ритм серцебиття, а замість вікон були живі проєкції, що могли показувати будь-яку точку світу.

Шовкові шпалери на стінах непомітно змінювали відтінок від ніжно-перлинового до глибокого золотого, підлаштовуючись під колір очей відьми, а підлога з підігрівом імітувала дотик теплого морського піску, намагаючись створити ілюзію повної безпеки й неповторного домашнього затишку.

— Ну що, відьмо, розслабляємо булки? — Млинцур звалився на величезний диван із білої шкіри, як тільки Тарік залишив їх наодинці, пообіцявши заїхати за годину, щоб забрати на вечерю. — Цей некромант думає, що ми повелися на його багатство.

— Нехай думає, що йому заманеться, — Єва скинула туфлі й потягнулася. — Його система намагалася зняти мій код в аеропорту. Він хоче знайти точку доступу до наших надр і можливостей через мене. Кощій, звісно, гад, але цей пустельний лис куди небезпечніший — він хоче оцифрувати те, що має належати землі. Млинцуре, ти знаєш, що робити...