РОЗДІЛ 28. Наше багно у їхньому раю   28.1. Помилка 404 

— Оце і є ваш цифровий рай? Як на мене, тут просто дуже задорого нагріли повітря, — Єва ліниво поправила окуляри, ступаючи на блискучу підлогу VIP-термінала.

— Ви надто критичні, дорога Єво, — Тарік аль-Мансур усміхнувся, пропонуючи їй лікоть, але відьма впевнено проігнорувала цей жест, тримаючи на руках розімлілого від перельоту Млинцура. — Емірати — це не просто пісок і бетон. Це досконалий алгоритм, де кожна піщинка підпорядкована законам прогресу. Тут магія не гниє в болотах, вона працює на серверах і по-справжньому рухає вперед прогрес. 

“Ага, прогрес вона рухає”, — подумала сердито Єва, але поки вирішила за краще мовчати, бо не мала потрібної інформації.

Дзеркальний глянець підлоги відбивав сотні світлодіодних вогнів, які згасали й спалахували в такт крокам прибулих гостей. Навколо панувала майже неможлива у її розумінні чистота, розбавлена ароматами сандалу, білого мускусу й шалено дорогої прохолоди, яку тоннами випліскували приховані в золочених капітелях кліматичні установки.

— Ага, розказуй мені, — не витримавши, пробурчав кіт, який навіть розплющив одне око. — Самим кондиціонером повітря не оновиш, шеф. Нафта ваша пахне непогано, але де нормальна приземлена сирість? Тут у мене шерсть електризується так, що я зараз почну іскрити, як твоя літаюча етажерка.

— Терпіння, мій пухнастий друже, — співучим голосом озвався шейх, підводячи їх до масивних скляних воріт, де замість звичайних митників височіли матові чорні колони біометричного контролю. — Прошу, Єво. Лише секундна формальність для реєстрації вашої магічної сигнатури в нашій місцевій мережі. Це суто для вашої безпеки. 

“Тепер ще й слова такі пхає, що я й не вимовлю сходу… Сигнатури якісь! — ледь не сплюнула вона собі під ноги. — Треба все запам’ятати, щоб Костику потім розказати… Але як його все запам’ятаєш, коли тут склероз такий, що мамцю моя!” 

Тарік делікатно промовчав про те, що ці колони були новітньою розробкою його кібернекромантів. Важкі срібні рамки, нашпиговані датчиками життєвих показників, мали миттєво зняти зліпок із прадавньої аури Яги, загнати її в цифровий лінійний код і накласти непомітний обмежувач магії. Шейх уже бачив цей звіт на своєму гнучкому планшеті.

Поки Єва наближалася до сканерів, Тарік мигцем перевірив статус локальної мережі: тисячі дрібних кіберієрогліфів синхронно готувалися затягнути відьму в електронні кайдани, зв'язати її силу з пустельними центрами даних і зробити слухняною гостею в цьому царстві скла, піску й металу.

Єва, навіть не озирнувшись, спокійно зробила крок уперед.

Колони тихо загули, спалахнувши неоновим фіолетовим світлом. Лазерна сітка мазнула по смарагдовій сукні відьми, опустилася до котячих лап Млинцура — і раптом матовий пластик датчиків наче зсередини налився густою чорною грозою, якої тут ніколи не було. Древня, нічим не стримувана відьомська аура, що століттями живилася некромагією київських лисих гір і поліських хащ, зіткнулася з дубайськими алгоритмами.

Стрибок напруги. Помилка 404. Критичний збій системи.

Електронні плати всередині митних колон спалахнули дрібними іскрами, а рідке срібло, покликане стримувати магічні коливання, закипіло й почало виділяти густий дим із виразним запахом пересушеного іван-чаю й прілого осіннього листя. Штучний інтелект термінала спробував перезапустити протоколи безпеки, але древнє прокляття, вшите в саму суть Яги, діяло значно швидше за будь-який процесор.

Термінал, зіткнувшись із неочікуваним спротивом “об’єкта”, здригнувся. Фіолетове світло з блискавичним тріском змінилося на тривожне червоне. Комп'ютерний голос штучного інтелекту, який щойно розмовляв ідеальною арабською, раптом хрипко гикнув, закашлявся цифровим білим шумом і на весь VIP-зал протяжно заскрипів, як стара верба біля ставу.

Тієї ж секунди всі скляні двері, турнікети й автоматичні шлагбауми на виїзд із термінала, гучно клацнувши, розчинилися навстіж. Електронна система безпеки просто вирішила, що настав апокаліпсис, і вирішила швидко випустити всіх підряд. Але справжній шедевр стався на величезних табло вильоту. 

Графіки рейсів на Лондон, Токіо й Нью-Йорк блимнули, зникли, і замість них великими літерами розповзлися рядки: «Ой, під вишнею, під черешнею...», а з прихованих динаміків аудіосистеми, перекриваючи гул кондиціонерів, на повну потужність залунали українські коломийки під акомпанемент… бадьорого свисту. 

У Таріка від такого очі буквально полізли на лоба. 

— Щось сталося? — повернувшись, чарівно посміхнулась йому Єва.