27.5. Чиїсь… матримоніальні плани 

…До міжнародного аеропорту «Бориспіль» Єва вирішила добиратися з особливим шиком — на звичайному таксі, викликаному через стандартний київський додаток. Водій всю дорогу підозріло косився у дзеркало заднього огляду на пасажирку в смарагдовій сукні та на її товстого кота, який всю дорогу сидів на передній панелі й авторитетно регулював дефлектори кондиціонера, вимагаючи арктичного обдуву.

— Чуєш, шеф, підкрути ще праворуч, бо в мене ліве вухо починає перегріватися, а мені на міжнародний рейс треба прибути в повній свіжості, — Млинцур нахабно нявкнув прямо в обличчя шокованому водієві, який після цього взагалі перестав дивитися на дорогу і лише судомно тиснув на газ, мріючи швидше позбутися цієї дивної компанії. 

Бо щоб кіт — і говорив… ні, це вже якісь слухові галюцинації починаються. 

Коли машина підкотила до VIP-терміналу, Тарік аль-Мансур уже й справді чекав біля входу. Поруч із ним височіла його гордість — приватний некро-джет. Для пересічної людини це був просто розкішний надзвуковий бізнес-лайнер з тонованою обшивкою, але для будь-якого мага ця штука виглядала як літаючий кошмар на семи магічних двигунах. Замість стандартного авіаційного гасу ці двигуни спалювали концентровану енергію пустельних міражів, а фюзеляж лайнера був покритий тонкою сіткою з рідкого срібла для захисту від радарів живих і прокльонів мертвих.

Ця літаюча фортеця трималася в повітрі суто на складних закляттях левітації, переплетених з новітніми цифровими кодами, що робило апарат практично невразливим для будь-якої стандартної земної магії. Шейх вважав цей літак вершиною своєї технологічної експансії і головним аргументом у будь-яких переговорах.

Він стояв біля трапу, заклавши руки за спину, і ледь помітно потирав пальці, буквально випромінюючи енергію задоволення. Його внутрішнє єство співало від радості. Головна відьма Києва, права рука Кощія і хранителька тутешніх лісів добровільно кидає свій пост через банальну жіночу образу! Без її нагляду київська земля стане м'якою, як віск, а Кощій без своєї опори втратить половину авторитету на міжнародній арені.

Перед очима Таріка вже розгорталися карти майбутніх цифрових плантацій. На місці древніх українських боліт мала постати його нова імперія, щойно сила Єви буде закрита в золотій клітці офіційного шлюбу з ним. 

— О, прекрасна Єво, — аль-Мансур зробив крок назустріч, коли таксі різко загальмувало біля його білих туфель. — Я бачу, ви прибули без зайвого пафосу. Мій літак повністю готовий до нашої подорожі.

Єва вийшла з машини, грюкнувши дверима так, що водій забув попросити чайові. Вона поправила сонцезахисні окуляри, з-під яких на шейха мазнув абсолютно холодний оцінюючий погляд.

— Власний літак — це просто дорогий клопіт, Таріку. Навіщо мені свій, якщо і ти, і Кощій готові підганяти мені свої бізнес-джети на першу вимогу? — Єва ледь помітно посміхнулася кутиками губ, проходячи повз нього прямо до трапу, наче цей лайнер належав їй за правом народження. — Везіть мене туди, де немає цієї промерзлої сирості й безсмертних ідіотів. Я готова подивитися на ваш цифровий рай.

Слідом за нею всередину літака, важко сопучи, ввалився Млинцур. Він міцно тримав у зубах торбу з мишами і вже націлювався оком на шкіряні крісла бізнес-класу. Трап піднявся, відрізаючи київські пагорби від розкішного лайнера. Шейх задоволено посміхнувся, впевнений, що повністю контролює ситуацію. Він ще не знав, що разом із речами Єви на борт його джета щойно піднявся гарно спланований “троянський кінь”.