22.3. Спонтанне рішення Єви  

Про бізнес-переговори, графіки й некромантські інтриги було забуто в ту ж секунду. Його очі спалахнули таким неприхованим захватом, що Єва мимоволі випрямила спину. На Сході жінок оцінювали зовсім інакше — без кощіївського холодного аналізу й шпильок. Там панувало палке обожнювання, але з чітким підтекстом: ти прекрасна, ти божество, а отже, маєш належати сильнішому. Це було захоплення колекціонера, який щойно побачив унікальний, а тому безцінний експонат, і вже подумки будував для нього найдорожчу у світі золоту клітку. 

Єва побачила цей владний чоловічий маркер тієї ж миті, але зараз її це лише розважило — просто розкішний матеріал для того, щоб підпалити залізну витримку Невмираки. 

— Костянтине… — повільно видихнув аль-Мансур, притиснувши долоню до грудей, де під дорогою тканиною костюма вгадувався важкий золотий амулет. 

Його погляд невідривно ковзав по її лілових кучерях, зупиняючись на смарагдових очах. 

— Ти приховував від мене головний скарб цього прекрасного міста… Я думав, що розповіді про красу ваших відьом — це лише казки для залучення інвестицій. Але переді мною зараз чиста первісна магія.

Кощій, який знову машинально крутив у пальцях ручку, помітно скам'янів. Його обличчя перетворилося на крижану маску, проте гість, захоплений Євою, цього навіть не помітив. 

— Таріку, це Єва. Моя… колега, — з особливим наголосом на слові “моя” процідив Невмирака, не зводячи погляду зі свого неочікуваного гостя. — Ми обговорювали безпеку міських активів перед конференцією.

— Колега? — аль-Мансур навіть не повернувся в бік Кощія. — Це ж треба мати таких колег… 

Він м’яко, наче великий хижий кіт, підійшов до крісла Єви. Опустився на одне коліно — абсолютно природно, без жодного пафосу, просто підкоряючись власному імпульсу — і обережно, з неймовірним трепетом узяв її руку у свої гарячі долоні. 

— Така жінка не може бути просто “колегою”. Ви — серце цієї землі, прекрасна Єво. Ваше волосся пахне грозою і диким медом. Дозвольте мне висловити вам свою повагу і захоплення.

Єва, не звична до відкритого прояву таких емоцій, від такого повороту на мить навіть розгубилася. Після століть кощіївського сарказму, вічних сухих зауважень про калькулятори й нічних підкатів із заставними діамантами, це гаряче східне обожнювання вдарило в голову міцніше за будь-яке відьомське зілля. Вона відчула, як по тілу розливається солодке тепло, а її жіноче самолюбство, трохи зачеплене вчорашнім нічним кастингом дівчат, замурчало від задоволення.

Вона зрозуміла: ось він, найкращий шанс для симетричної відповіді. Кощій хотів пограти в кастинг фавориток на її очах? Що ж, Невмирака сам підставився під удар, запросивши до себе цього гарячого південного некроманта. Про те, що некроманти не можуть бути гарячими, Яга думати не хотіла. Тож Явдоха Степанівна розслабила плечі, дозволяючи своїй силі м'яко завібрувати в повітрі, вступаючи в резонанс із палкою магією гостя. Атмосфера в кабінеті в секунду стала інтимною, наче вони були тут удвох, а за столом сидів не безсмертний володар цієї місцевості, а звичайний меблевий гарнітур.

Вона, як мовиться, ввімкнула відьму на повну потужність. Стрільнувши смарагдовими очима в бік блідого Кощія, Єва кокетливо схилила голову набік, дозволяючи ліловим пасмам упасти на плече, і ніжно посміхнулася:

— Ну що ви, Таріку… Ви мене зовсім збентежили. У нас тут чоловіки зазвичай вимірюють жіночу вроду в акціях, нерухомості й курсах валют. Східна галантність у цих кабінетах — величезний дефіцит. 

Східний некромант, почувши таке, опустив погляд, ховаючи переможний блиск очей.