21.4. Хід Ягою 

Кощій незадоволено пересмикнув кутиком рота, і в його очах на мить спалахнуло щире роздратування. Подача не просто не пройшла — Єва її технічно перехопила, перекрутила й повернула йому ж в обличчя з такою силою, що весь його план ледь не тріснув по швах. Ця її маска сяючої доброзичливості зараз бісила Невмираку більше, ніж відкритий саботаж. Він-то чекав, що вона зараз почне метати іскри, ревнувати, ну або хоча б у своїй звичній манері зістрибне з цього клятого столу. А вона сидить, посміхається як рідна мати й благословляє дівчину на побачення з ним. Гравець, бісова відьма. 

— Ой, дурна-а-а-я-а, — тихо, ледь чутно прокаркав Аристарх, зариваючи дзьоб під крило. — Зараз буде буря, Костю. Тікаймо в твоє банківське сховище.

Єва ж тим часом таки зістрибнула зі стола, повільно підійшла до краю панорамного балкона. На її сукні, біля самого вирізу, блищала маленька срібна брошка у вигляді відьомської мітли — тонка ювелірна робота, яка здавалася звичайним брязкальцем. А потім… потім Яга злісно клацнула пучками пальців правої руки.

Срібна штучка злетіла з тканини, впала на підлогу і з гучним тріском почала стрімко розростатися. За секунду перед присутніми вже стояла крута сучасна мітла з лакованим чорним дерев'яним держаком, зручним сидінням і рівно підстриженими прутами, яка ледь помітно вібрувала, наче заведений спорткар.

Перекинувши ногу, Єва одним легким рухом застрибнула на це чудо чарівної техніки. Її смарагдові очі горіли ображеним вогнем, який вона більше не збиралася приховувати. Міцно перехопивши держак, роздратована відьма розвернула свій транспорт у бік відчинених балконних дверей.

— Ну все, голубчики! Обговорюйте свій некромантський шпіонаж самі, у мене на цю ніч з'явився терміновий план, — крикнула вона, кинувши на Костю короткий погляд, у якому змішалися лють і багатовікова образа. 

Потім вона перевела погляд на трьох відьом, які не розуміли, як їм реагувати на цей випад: 

— Добре розважитися вам тут учотирьох! Костю, дивись не збідній на смарагдах! Бувайте!

Вона різко подала держак на себе. Мітла з диким свистом розсікла повітря кімнати, і Яга ластівкою вилетіла з пентхауса прямо в нічне київське небо, залишаючи після себе лише шлейф фіолетових іскор і густий запах стиглої сливи.

У кабінеті запала мертва тиша. Вітер з Дніпра ворушив дорогі штори.

— Я ж казав, дурна, — філософськи зауважив Аристарх, витягуючи голову з-під крила. — Костянтине, завтра на Ярославовому Валу знову всі шибки в будинках повилітають, коли вона зілля від злості варитиме. А платити за ремонт кому? Твоєму благодійному фонду.

Кощій нічого не відповів. Він підійшов до краю балкона й подивився у небо, де щойно зникла фіолетова цятка. На його обличчі вперше за ніч з'явилася задоволена посмішка. 

— Ну що, дівчата? Викликати вам таксі? — Костянтин повернувся до трьох відьом, які так і стояли у залі, не зводячи з нього очей. — Кажіть, кому з вас куди треба? Я миттю все організую… 

Дівчата перезирнулися між собою, а потім одночасно перевели погляди на Кощія, зрозумівши, що з його боку це була тільки гра, спрямована на те, щоб довести Ягу. От і навіщо, питається? Вона ж йому помститься. Причому так, що мало не видасться. Та жодна з них, навіть Вероніка, не сказала ні слова, вважаючи за краще не втручатися у розбірки древніх чарівних істот, щоб не опинитися крайніми. Що-що, а цю науку вони вже встигли опанувати. 

Тим часом Невмирака майже щасливо посміхався. Бо він знав: хід удався. Вона приревнувала, хоч і ніколи в цьому не зізнається.