20.4. “А тепер вигулювати гріхи!”

Явдоха Степанівна дивилася на них і вже прокручувала в голові свій хитрий план. Вероніка — сильна відьма з залізним характером, яка ніколи не промахнеться. Сніжана — зі своїми морозяними чарами, яка легко остудить будь-кого й тримає енергетику міста під контролем. І тепер Дара — зі своєю чистою дикою магією самих Карпат. 

“Це ж яка краса, — мрійливо подумала Яга, поправляючи платинове пасмо. — Розподілю між ними три чверті своїх обов'язків. Нехай Вероніка розбирається з ліцензіями Водяника, Сніжана стежить за київськими людським відьмами, у яких набагато слабший дар, а Дару посадимо контролювати зелені зони й ліси навколо столиці. А я… а я нарешті куплю капелюх із крисами, квиток на Мальдіви і буду пити коктейлі, де єдиною містичною істотою буде офіціант, який вчасно підносить лід. Оце буде життя! Хіба що Млинцура доведеться брати з собою…” 

— Так, дівки, — Яга рішуче плеснула долонями по колінах, підводячись. — Годі киснути над паперами про розлучення і слухати мої спогади. Повернення хранительки треба відзначити так, щоб у Кощія в його столичній печері люстри затремтіли. До біса суди, Вероніко! До біса звіти, Сніжано! Ми йдемо в нічний клуб. Будемо пити, танцювати і вигулювати гріхи.

— Куди ми йдемо? Який ще клуб, у мене завтра о дев'ятій ранку клопотання… — спробувала включити юриста Вероніка.

— Я сказала — до біса! Твій Руслан нікуди не втече, його рахунки заблоковані Млинцуром ще вчора. Збирайтеся, красуні. Сьогодні Борщагівка йде в центр!

…Нічний клуб “Ілюзіон” у центрі Києва гув, наче розтривожений вулик у повний місяць. Баси гатили по вухах так, що аж зуби вібрували, а світлові пучки вихоплювали з натовпу такий відьомський парад краси, що місцеві мажори біля бару масово почали забувати слова.

Єва виглядала як абсолютна королева цього шабашу. Вона втиснулася в коротку сукню кольору стиглої сливи, смарагдові очі горіли хижим азартом, а шкіра світилася так, наче вона щойно пройшла курс преміального омолодження, а не нюхала залізничний чай і тряслася в плацкарті з Коломиї. Чоловіки навколо миттєво підібралися, сподіваючись бодай на один її погляд. Єва ж лише хитро мружилася: мовляв, почекайте трішки, соколики мої… 

Вероніка, яку заледве змусили зняти строгий діловий костюм, після довгих суперечок таки погодилася на компроміс. Жодних нічних сорочок чи пафосних шлейфів — вона залишилася в лаконічній, облягаючій чорній коктейльній сукні з глибоким вирізом на спині, розпустила своє важке темне волосся, сховала окуляри в сумочку й миттєво перетворилася на таку фатальну брюнетку, що смертні кавалери навколо мали б самі підповзати й підписувати акти беззастережної капітуляції разом із дарчими на майно.

Поруч із ними Сніжана ввімкнула свої фірмові морозяні чари на повну потужність. Навіть у задушливому, гарячому залі клубу навколо її високих підборів і тонких кісточок ніби вився ледь помітний холодний туман. Кожен її рух під музику наче остуджував повітря, і всі мажорчики, які давно вже були напідпитку й намагалися підійти ближче, миттєво ловили спинами такий мороз, що тверезіли ще на підльоті. 

У напівпрозорому блакитному топі, вона рухалася так плавно й граціозно, наче не танцювала, а ковзала по дзеркальній воді, нагадуючи вишукану і дуже небезпечну річкову німфу.