20.2. Вечірні посиденьки 

Явдоха з розмаху закрила кришку телефона, обірвавши чергову тираду цього столичного “олігарха”. Вона вже давно скинула з себе образ галасливої базарної перекупки з Косова — магічне перевтілення відбулося за зачиненими дверима купе, щойно потяг проїхав Фастів. Тепер по перону упевнено крокувала розкішна платиново-сливова Єва, яка приємно пахла дорогим парфумом, а незграбний маскувальний халат разом із хусткою спокійно відпочивали на самому дні її бездонного картатого баула.

Поруч із нею ледь встигала Дарина. Руда відьма з неприхованою цікавістю й легким занепокоєнням розглядала шалений столичний натовп, закинувши на плече свій скромний рюкзак, з якого на весь вокзал підозріло пахло свіжою підкопченою ковбасою й сухими гілочками ялівцю. 

— Ну що, Дарусько, велкам у галасливе місто, — хмикнула Явдоха Степанівна, поправляючи сонцезахисні окуляри й киваючи в бік величезного неонового банера одного з Кощієвих банків неподалік від вокзалу. — Оці всі ломбарди, кредитні спілки й банківські холдинги навколо — це офіційні годівниці нашого Костянтина Борисовича. Так би мовити, його легальний пам'ятник людській жадібності, але про це потім… Зараз будемо вирішувати, де тебе прилаштувати. 

Питання житла для дівчини відразу постало гостро. Вероніка жила у своїй шикарній трикімнатній квартирі в центрі. Сніжана ж поки хоч і жила з батьками, але теж мала свій дах над головою ближче до дніпровської води. А що робити з Дариною? Залишався один варіант — Валентинина зйомна квартира на Борщагівці, де зараз, поки там не було самої Явдохи, тимчасово господарював Млинцур.

Коли вони за годину відчинили двері квартири, велетенський чорний мейн-кун зустрів їх прямо на порозі. Він сидів на тумбочці для взуття, поклавши волохату лапу на залишений Ягою яблучний смартфон, і дивився на Дарину так, наче вона була не новою надією української етномагії, а великим несанкціонованим шматком карпатського бруду на його особистому королівському килимі.

Яга не стала церемонитися з пухнастим хакером. Вона рішуче підійшла, одним рухом забрала у кота своє “надгризене яблуко” і засунула в сумочку: 

— Досить з тебе фінансового тероризму, Млинцуре. Костя мені вже все розказав. До чого ти довів нашого спонсора?! 

Кіт, побачивши незнайомку, голосно ображено занявчав, випускаючи пазурі, але Дара не розгубилася. Вона спокійно присіла навпочіпки, дістала з кишені своєї гуцульської гуні чималий шматок того самого елітного “рокфору” власного швидкого приготування й протягнула тому, хто зараз був в образі тварини: 

— На, тримай, вусатий махінаторе. Свіжий, з-під Чорногори. Без ГМО, консервантів і повністю на натуральних гірських бактеріях.

Млинцур принюхався. Його бурштинові очі миттєво округлилися до розмірів п'ятигривневих монет. Він поважно підвівся, підійшов, делікатно забрав сир зубами, тепер коротко замурчав і звільнив прохід до кімнати, показово крутнувши хвостом. Житлове питання для нової відьми було офіційно вирішене за допомогою вищого гастрономічного маркетингу. 

Увечері ж у залі борщагівської квартири зібрався весь новий відьмацький тріумвірат на чолі з самою Ягою, яка, звісно, була окремою одиницею, бо ніколи й ні в які спілки не входила. Офіційно — забрати сувеніри, які їм привезла Єва: карпатські збори для ванн (від яких шкіра світилася так, наче ти тиждень спала, а не пахала в судах як Вероніка), й засушені корінці кількох диких трав (які вона ледь знайшла, до речі), що блокували будь-яке чуже магічне прослуховування у радіусі ста метрів. Насправді ж — поляпати язиками й обговорити все те, про що категорично не можна було згадувати в месенджерах.