РОЗДІЛ 20. Коктейльний відпочинок і дзеркальний шпіонаж   20.1. Розмова з Невмиракою 

— Якщо твої дегенерати з охорони ще хоч раз під’їдуть своїм чорним “кабаном” до під’їзду будинку, в якому я живу, й спробують заманити мого кота в салон шматком дефіцитного балика, я пророщу крізь твій дубовий паркет на Оболоні плантацію борщівника Сосновського, а ворону так общипаю хвіст, що він назавжди залишиться лисим! — замість вітання рявкнула в трубку своєї невмирущої, як сам Кощ, “Нокії” Явдоха Степанівна, ледь зійшовши з підніжки плацкартного вагона “Рахів — Київ”, на який вони з Дариною так важко сідали в Коломиї після косівських пригод.

З динаміка донісся такий глибокий подих полегшення, що екран старенького апарата ледь не покрився інеєм. Кощій на тому кінці дроту явно сидів у кабінеті не один — на задньому плані чулося панічне шелестіння паперів, пищання якихось приладів і нервове каркання начальника його безпеки, того самого ворона, який, скоріше за все, чудово розчув усі погрози Яги.

— Євусю... Ти жива, — голос Невмираки прозвучав майже людяно, але темний маг швидко повернув собі звичний холодний тон власника великої корпорації (ще б згадав про те, що він головний виконавчий директор потойбічного холдингу, пирхнула подумки Яга). — Тобто, я хотів сказати, якого біса твій телефон три дні показував координати Маріанської западини?! Ти уявляєш, які збитки понесли мої IT-шники, намагаючись пробити цей твій відьомський проксі-сервер?! 

— Я ж тобі казала, милий мій забувако, що хочу від усього відпочити. І від тебе теж… у першу чергу, — буркнула Яга, намагаючись втрутитись у монолог Костянтина, та він не дав її такої змоги. 

— А щодо твого кота... Твій вредний фамільяр три години тому заблокував мою платинову картку через додаток! — Кощій на тому кінці дроту аж задихався від обурення. — Він якимось чином пройшов верифікацію по сітківці ока через камеру, підробив мій цифровий підпис і оформив на моє ім'я підписку на довічну доставку елітного котячого паштету з тунцем і трюфелями! Моя бухгалтерія досі в шоці!

Явдоха навіть не здивувалась, оцінюючи рівень інтелекту Млинцура, який лишився сам у місті зі смартфоном усього на кілька днів. Усе-таки статус древнього фамільяра — це вам не просто пухнастий хвіст для краси, а потужний магічний інтелект, який у сучасному цифровому світі почувався як риба в воді.

— А Вероніка… Ця твоя нова улюблениця, яку ти так підло переманила з мого найкращого юридичного пулу! Замість того щоб займатися підготовкою документів до Міжнародного конгресу некромантів, вона завалила моїх клерків судовими запитами! Вона вимагає від моєї служби безпеки закрите досьє на свого благовірного Руслана, з яким зараз розлучається! Вона шиє йому спробу незаконного відчуження спільного майна і хоче віджати його частку в нашому спільному бізнесі!

— І що такого? Ну то допоможи дівчині з документами, Костику, тобі що, паперу шкода чи компромату у твоїх архівах бракує? — єхидно посміхнулася Яга, лавіруючи між пасажирами з велетенськими валізами. — Вона ж у нас юрист від бога, ти ж сам мені це казав, просто захищає свої законні майнові інтереси від цього невдахи Руслана. Та й ти, я ж це точно знаю, вже давно підготував для неї всі потрібні папери, того не мороч мені голову, поки я не наслала морок на тебе самого… Все, я в місті, але в мене капітальний виробничий план. Чао!