19.4. Домовленість із третьою відьмою 

Дарина замислилась, почувши таку пропозицію, й уважно дивилась на Ягу. 

— Уяви собі, — натхненно продовжувала Явдоха Степанівна, поправляючи зручніше клятий баул, який тепер їй заважав, постійно сповзаючи з плеча вниз, — заходить Кощій на раду директорів, весь такий у костюмі за десять тисяч євро, відкриває свій шкіряний портфель, а звідти на стіл з червоного дерева вивалюється кілограм свіжих опеньків і сімейство дощових черв'яків! Та він же знепритомніє від такого екологічного терору! 

Дарина слухала все це, не вірячи своїм вухам, бо до цього моменту вона була свято переконана, що вищі чари — це викликати правильну грозу на полонину, вилікувати сусідську корову від пристріту або, в крайньому разі, так заплутати лісові стежки черговому нахабному туристу, щоб той три дні шукав вихід у трьох соснах. 

Бабця Параска, звісно, розказувала їй про великі міста, але Дара й уявити не могла, що древні сили можна так витончено, з чистої шкідливості, вписувати в офісні інтриги, фінансові звіти й ділові зустрічі столичних олігархів. Сама ідея закидати якогось крутелика в дорогому шматті живими грибами й черв'яками прямо на очах у його охорони здавалася дівчині настільки кумедною, що в неї аж руки засвербіли спробувати.… 

— Та й тебе там уже чекають дві твої майбутні посестри. Одна залізна, інша крижана. Будете керувати столицею разом, поки я нарешті поїду в круїз на Мальдіви! 

Що? Ця… хранителька втече на Мальдіви, а їй пропонує чимось там керувати у місті? А це як так може бути?

Дара підскочила, її очі засяяли таким азартом, що аж ялівець у волоссі хруснув:

— О, велике місто, асфальт, бізнесмен в одязі від найвідоміших дизайнерів... Це мені подобається! Бабця казала, що в Києві під землею стільки давньої сили зарито, що гріх її не розрухати.

— Отож-бо, — підморгнула Яга. — Там під асфальтом такі пласти закладені, що якщо їх правильно смикнути за корінці, уся Подільсько-Воскресенська лінія метро добудується сама за одну ніч, просто з чистої шкідливості. Головне — тримати баланс і не дозволяти смертним будувати висотки на лисих горах. 

— Але ж… я нічого не вмію, — похнюпилась Дарина. — Так… грозу зупинити чи, навпаки, дощ викликати. Так у нас тут це будь-який мольфар уміє… 

— Ой, розрухаємо, дитино, так розрухаємо, що дехто на своїй Оболоні почне валідол склянками пити, — реготала Яга, крокуючи в бік автостанції, навіть забувши, що їй потрібно забрати свої речі у готелі.

Місцеві пси, які бігали поблизу, при появі Дарини дружно вишикувалися в шеренгу і застигли ледь не струнко, зрідка виляючи хвостами. Руда відьма лише коротко свиснула їм, і тварини кинулися розганяти чергу біля каси, забезпечуючи київським гостям ВІП-прохід без черги й зайвих розмов з касиркою.

Цієї миті у кишені Яги знову завібрував телефон. Кощій, мабуть, спалив уже третій сервер, намагаючись пробити її глушилку, і тепер слав текстові повідомлення, які пробивалися крізь магію чистими капслоками: “ЯВДОХО, ВІДДАЙ ВЕРОНІКУ, Я КУПЛЮ ТОБІ ХАТУ НА КУРЯЧИХ НОГАХ У КОНЧА-ЗАСПІ З ПАРКОВКОЮ ДЛЯ СТУПИ!!!”

Яга призупинилася, перечитала повідомлення й презирливо пирхнула:

— Бач, Конча-Заспа йому... чи то пак, мені. Та там стільки пафосу на один квадратний метр, що в моєї хатки від місцевої елітної атмосфери курячі мозолі за дві години з'являться. Їй і вдома у своєму лісі комфортно, а нам з Млинцуром і на Борщагівці непогано, там принаймні трамвай швидкісний під боком, романтика!

Глянувши на екран, Яга показала йому язика і заблокувала телефон остаточно. Попереду був плацкартний вагон у поїзді “Косів — Київ”, але тепер у хранительки був такий туз у рукаві, проти якого вся фінансова імперія некроманта виглядала як дитячий пісочний замок під літньою грозою. 

— Стій! — раптом зупинилась Явдоха. — Треба ж речі у циган забрати, з готелю… — пояснила вона дівчині. 

— Та й мені не завадило б нормально зібратись, якщо вже я зважилась на такий відчайдушний крок, — підхопила та. 

— Тоді… — Яга гарячково думала, як краще зробити, — ось тобі мій номер, подумаємо до вечора, і ти мені набери, домовимось, коли їдемо у Київ… 

Дарина вхопила папірець і закивала головою, бо вона чудово розуміла, що це для неї справжній шанс не просто потрапити у велике місто, а розкрити свою силу…