19.3. Відьомський тріумвірат нового покоління 

— Ах, Параска... — ностальгічно зітхнула Явдоха Степанівна, і перед її очима на мить постали буремні роки, можна сказати, що й молодості, коли вони з покійною подругою так хвацько заплутали просторові стежки місцевим вівчарам, що ті замість сусідньої полонини три дні кружляли горами й ледь не вийшли з отарою прямо до імператорського палацу у Відні. За якихось шістсот кілометрів від дому схаменулися! — вічно вона все знала наперед, стара карга. Навіть про смартфони, бач, пророцтво склала. Ну, світла їй пам'ять і смачного нектару в Ірії. Хоча… хто її туди пустить, відьму таку?!  

Дівчина ж мовчки чекала, що ця дивна жінка скаже їй іще. 

— Значить, Параска... — тихо мовила Яга, викладаючи на ящик три карти: “Мир”, “Силу” й “Верховну Жрицю”. Карти лягли на дерево і раптово пустили дрібні зелені пагони по краях. — І що ти вмієш, Дарусько? Окрім того, що в тебе під ногами базарний газон проростає?

Дара хитро прижмурила свої карі, з бурштиновим відлиском очі. Вона протягнула руку, взяла з ящика одну з головок сиру, яку Язі залишили як плату, і просто подивилася на неї. За секунду сир у її руках... покрився правильною благородною зеленою пліснявою, за яку в елітних ресторанах на Гудвейн-авеню Кощій платив би шалені гроші.

— Вмію прискорювати процеси природи, — спокійно пояснила дівчина. — Можу змусити дерево зацвісти за п'ять хвилин, можу накликати туман такий, що сусіди у свою хату знайти не втраплять, а можу... ну, якщо хтось сильно нахабніє, зробити так, щоб у нього з кишень замість грошей почали рости живі печериці. Дуже зручно проти різного роду перевіряльників. 

Яга засміялася, а потім піднесла сир до носа, прискіпливо вдихнула вишуканий аромат і поважно кивнула. Французькі сировари з їхніми столітніми традиціями й дорогими лабораторіями прямо зараз мали б дружно піти розвантажувати вагони від заздрощів. Дівчина зробила елітний сир зі звичайного карпатського за три секунди силою чистого погляду.

Млинцур, якби був тут, уже б устиг заповзти Дарі на коліна й вимагати цей сир, але зараз Яга була одна. Вона дивилася на Дарину і її мозок зі швидкістю квантового комп'ютера, про який вона ще знати не знала, прораховував майбутні викрутаси.

“Так... — думала хранителька давніх відьомських чарів, гарячково перебираючи варіанти. — Що мені тепер робити з цим тріо?! Вероніка — це мій юридичний щит, чисте залізо, логіка, закони смертних, вона Кощія паперами замучить, якщо треба буде, хоч і працює ще в нього. Сніжана — це чистий лід, стихія, морок, шпигунство, вона Водяника тримає в тонусі. А Дара... Дара — це земля, коріння, жива сила природи, яка може залікувати будь-яку рану лісу або проростити кропиву прямо крізь шкіряні салони Кощієвих “Меринів”!”

Тепер у неї була не просто якась одна кандидатка на роль Яги. І навіть не просто команда. Це був справжній повноцінний відьомський тріумвірат нового покоління. Три різні сили, й цілих три кандидатки на її місце.

— Значить так, Дарусько, — Яга різко зібрала карти в кишеню і піднялася, обтрушуючи спідниці. — Сир твій французький ми заберемо з собою. Згортай свої мартінси. Ти поїдеш зі мною в Київ.

Дара здивовано підняла руді брови:

— У Київ? Що, прямо зараз? А як же корова? А батькова тарантайка на колесах?

— З коровою мати чудово впорається й без тебе, а на батькове залізяччя я особисто перед виїздом поставлю таке захисне замовляння від іржавіння, що вона в нього ще сто років без бензину їздити буде на чистому гуцульському гонорі! — Яга рішуче підхопила свій картатий баул. — У мене в Києві зараз розгортається таке… скажімо так, протистояння з окремими особами, що твої печериці в кишенях — це саме те, чого нам бракує для повного щастя… 

Про те, що вона має на дівчину зовсім інші плани, Явдоха їй поки не сказала. А навіщо? Головне — вмовити на поїздку, бо це має бути не просто її особисте рішення, а ще й повністю добровільне, а не під впливом чаклунських умінь Яги. А це ще те завданнячко, враховуючи характер цієї юної рудої відьми…