РОЗДІЛ 19. Карпатський мольфарський маркетинг   19.1. Кредит на труну під 12% річних 

Наступного дня вона теж пішла на влови, і не прогадала. Косівський базар під вечір почав ліниво згортатися. Продавці ліжників ховали пухнасті овечі ковдри у великі мішки, у повітрі пахло паленою соломою, домашньою ковбасою й міцною кавою, яку тут варили просто на вогні. Явдоха Степанівна, задоволена солідним заробітком у гривнях і трьома головками свіжого карпатського сиру, які їй залишили як щедру плату вдячні клієнтки, саме збиралася зсунути свій ящик під липу.

Аж раптом її телефон у глибокій кишені циганської спідниці загарчав так, наче туди зашили скаженого вовка. Екран вибухнув криваво-червоним світлом, а на дисплеї висвітилося: “Невмирака (Не брати, бо здохнеш!)”.

— О, згадай лихо — ось і воно, — пробурчала Яга, дістаючи старий апарат двома пальцями, наче дохлого пацюка.

Його екран аж дрижав у долоні, наче Кощій намагався особисто прогризти скло і вилізти назовні у вигляді голограми з палаючими очима. Судячи з інтенсивності вібрації, Костянтин Борисович уже випив річний запас заспокійливого, яке вона йому передала, ще коли була у лісі, й зараз перебував у стані, коли від одного його погляду в радіусі трьох кілометрів казилися банкомати.

Цей її старий телефон, який вона взяла з собою, залишивши свій яблучний смартфон Млинцуру, був запечатаний одним із найсильніших заклять від прослуховування, тому Кощій, який зараз сидів у своєму пентхаусі посеред мегаполіса й намагався через супутники й найкращих IT-шників СБУ вирахувати її геолокацію, бачив на своїх моніторах лише одну координату: “Тихий океан, район Маріанської западини, глибина 11 тисяч метрів”. Від цього його суперпотужний сервер уже двічі згорів (не згориш тут, коли оскаженілий маг лупить зверху важким кулачищем!), а начальник його безпеки Ворон сидів на підвіконні й нервово вискубував пір'я у себе на хвості.

Яга натисла пальцем зелену кнопку, але до вуха трубку не піднесла — знала техніку безпеки. З динаміка миттєво вирвався ультразвуковий крик Костянтина Борисовича, від якого з найближчої ятки здуло три керамічні кухлі для глінтвейну:

— Явдокіє!!! Ти де?! Які, до біса, маріанські западини?! Чому твій Млинцур відповідає мені на дзвінки офіційним голосом автовідповідача “ПриватБанку” й пропонує оформити кредит на труну під 12% річних?! Де твоя Вероніка?! Вона забарикадувалася на Ярославовому Валу і не приймає від моєї служби безпеки папку з досьє на Руслана! Це ж її треба, а не мені! Вона заявила моєму Ворону, що “документи оформлені з процесуальними порушеннями магічного кодексу”! Ти кого там виховала за три дні, Єво?!

— Костю, не дерись так, наче тебе твій Аристарх у дупу клює, бо в тебе судини під колінами лопнуть, ти ж у нас хлопець крихкий, — солодко проспівала Яга в мікрофон, ліниво розглядаючи свої нігті. — Я у відпустці. Набираюся дикого природного дзену. Вероніка працює за контрактом, у неї логіка тверда й чітка. А якщо твій Ворон не вміє правильно складати акти прийому-передачі компромату, віддай його на курси підвищення кваліфікації. Все, цілую, у мене роумінг дорогий!

— Який роумінг на дні океану?! Явдохо, якщо ти зараз же не... — екран айфона Кощія почав плавитися від його гніву, але Яга просто клацнула пальцями, накладаючи на свій древній апарат закляття “Повна тиша на лінії”, і засунула його назад у спідниці. Телефон ображено пискнув і затих. 

Це був легендарний, перевірений віками артефакт екстремального зв'язку — бронебійна Nуkia випуску початку двохтисячних, яку Явдоха свого часу виміняла у полковника військової розвідки на пляшку трьохсотлітньої настоянки від безсоння. Своє гламурне яблуко вона, як і обіцяла, лишила в Києві коту для розваг зі спамом, а в Карпати взяла цю надійну, як Кощій, цеглину. Ось і згодилася…