18.5. Єві хочуть погадати на картах… 

Явдоха повільно поставила свій важкий баул на лінолеум. 

— Ти мені, доню, карти не розкидай і долю мою краще не чіпай, — у тихому голосі Яги прозвучала явна загроза. 

У коридорах хостелу миттєво замовкли навіть найгаласливіші діти, а засмальцьована колода в руках ворожки сама по собі зіщулилася, затремтіла й згорнулася в щільну трубочку.

— Бо я твого “червового короля” ще коли він під стіл пішки ходив, безсмертні штани губив і збирав перші цвинтарні кості, за вуха від коров’яків у нашому лісі відтягувала, — ну, це вона, звісно, перебільшила, бо Кощій таки був добряче старший за неї, але ж тут цього ніхто не знав. — Прізвище його, до речі, Безсмертний. І тобі, золотце моє, краще його ім'я всує при картах не згадувати, бо миттєве банкрутство вашого закладу — це найменше й найприємніше, що з вами після такого сеансу може статися. Давай-но я краще тобі самій погадаю, без карт.

Явдоха на мить перехопила товсту, прикрашену перснями долоню циганки, легенько торкнувшись пальцем її лінії життя. Місцева ж ворожбитка просто заціпеніла.

— Бачу, дорога в тебе завтра коротка — на місцевий ринок. Бачу великий клопіт через зниклого півня і податкового інспектора, який завітає в гості у вашу “Підкову” у п'ятницю. Якщо не приберете коней з приміщення, король вашого табору купуватиме казенні сухарі.

Ворожка завмерла, ледь проштовхнувши всередину ковток повітря, й випадково впустила на підлогу туза пік. Вона гарячково, з диким переляком придивилася до старої в хустці й раптом відчула, як від цієї згорбленої постаті віє такою потужною силою реліктових чарів, яка здатна зупинити рух пасажирських потягів або повернути назад води Черемоша одним лише поглядом. Тонкі вібрації древнього лісу заповнили весь хол, витісняючи запах кінського поту й гострих спецій.

— Мам-мо! Золота моя мамо, ходи сюди! — злякано й пронизливо заверещала ворожка кудись углиб темного, завішаного килимами коридору. — У нас тут ВІП-гість! Дуже навіть ВІП! Дівчата, швидко звільніть найкраще ліжко в кутовому номері біля вікна! Те саме, де клопів взагалі ніколи не було і тюль прали минулого місяця! Баул піднесіть пані!

Явдоха задоволено хмикнула, поправляючи хустку навколо голови й знову повертаючи собі вигляд звичайної стомленої пенсіонерки.

— Отож-бо. І покажіть мені, де тут у вас робоча розетка без оголених дротів. Треба мені свій телефон (вона так ефектно віддала телефон Млинцуру, що навіть він повірив, ніби його Яга поїхала без зв’язку!) про всяк випадок на ніч до струму підімкнути. Бо мій милий Костя вже, мабуть, весь мобільний зв’язок столиці обірвав, коли дізнався, що Вероніка не бере від нього слухавку, а корпоративні права на нашу фірму пливуть повз його корито. Треба хоч зранку подивитися у телеграмі на масштаби руйнувань… 

Циганський барон особисто приніс їй у номер надтріснуту чашку з густим, як нафта, вареним на піску еспресо й тричі вклонився у пояс, позадкувавши до дверей. Усю ніч у хостелі стояла така гробова тиша, що Явдоха навіть виспалася. Жодна дитина не пискнула, а коні на другому поверсі, здається, взагалі навчилися ходити навшпиньках, аби не тупотіти підковами по підлозі. 

Тож зранку вона була виспана, задоволена життям загалом і своєю відпусткою зокрема й готова до нових пригод, котрі для Єви тут тільки починалися…