18.4. Випробування приміською маршруткою  

Коли поїзд нарешті з полегшенням виплюнув її на розпечений перон на Прикарпатті, Яга глибоко вдихнула і відчула, як старі Карпати миттєво дихнули на неї справжньою свободою, щедрими пахощами розігрітих смерек і древньою чарівною силою місцевих гір. Цією магією, яка, на превелике щастя, ніколи не чула про фінансові звіти, акції й зацементовані колектори десь на Лук'янівці.

Але попереду на неї чекало ще одне, фінальне випробування для нечистої сили — допотопна приміська маршрутка до Косова. 

Як з’ясувалося зовсім скоро, це був атракціон суто для загартованих і не слабких духом сутностей. Жовтий, побитий життям “Богдан” штурмували так, наче це був останній евакуаційний транспорт на планеті, який вивозив людей ледь не з епіцентру виверження вулкана. 

Явдоху Степанівну надійно затиснули на задньому сидінні між кремезним (добре що мовчазним!) гуцульським дядьком із гігантським мішком з молодою картоплею, яка боляче тиснула їй у лівий бік, і гламурною дівицею справа. Дівчина всю дорогу — а це дві години по вибоїнах! — на триста децибелів обговорювала по телефону свій новий манікюр, проблеми з гелем і якогось нещасного смертного Валєрика. 

— Передайте за проїзд! Двісті гривень з кінця! — прокукурікав хтось із самого забитого тамбура, безцеремонно тицьнувши Явдосі в плече пом'ятою вологою купюрою.

— Я тобі що, поштовий голуб чи термінал самообслуговування? — вовком зиркнула на нього вона, але гроші через гуцульського дядька все ж передала.

За допомогою чарів це паперове сміття долетіло б до водія за секунду, але Яга обґрунтовано боялася, що від її лісового закляття левітації в цій іржавій маршрутці просто повідпадають колеса. Надто вже химерно вони трималися — таке враження, що тільки на чесному слові водія, синій ізоляційній стрічці й трьох вицвілих іконках на лобовому склі, які замінювали тут і подушки безпеки, і технічний огляд.

Нарешті Косів! Він зустрів її колоритним шумом знаменитого базару, криками торговців бринзою й запахами ліжників. Але Явдоха, спокусившись у Києві на оголошення якогось сумнівного сайту “Житло для паломників за копійки. Затишно й тихо”, спочатку рушила до хостелу на самій околиці міста, ближче до підніжжя лісистих пагорбів.

Назва закладу обіцяла багато, бо була майже по-королівськи розкішною: “Золота підкова”. Але та підкова, судячи з усього, давно відлетіла разом із дахом, здоровим глуздом і фінансовим щастям цього бізнесу.

Щойно Явдоха штовхнула скрипучі дерев’яні двері, її зустрів галасливий, неймовірно яскравий циганський табір, який, схоже, повністю окупував цей хостел під свою тимчасову базу. У довгому коридорі пахло гострими спеціями, міцним самосадом, кінським потом (хоча де вони взяли коней на другому поверсі з євроремонтом, залишалося для неї загадкою) і повною свободою, яка межувала з неконтрольованою вседозволеністю. Десяток замурзаних дітей із дикими криками пролетіли повз Явдоху, ледь не вибивши її картатий баул з рук. 

На старому засмальцьованому дивані зі штучної шкіри, якраз під пожовклим кондиціонером, по-хазяйськи вмостилася пишна циганка в яскравих спідницях. Вона змовницьки шепотіла щось на вухо місцевому дядькові в камуфляжній куртці, спритно розкладаючи перед його носом потерті, такі само засмальцьовані карти. Судячи з переляканого обличчя клієнта, доля в нього намічалася непроста. 

Для цієї подорожі Явдоха навмисно повернула собі вигляд непримітної сивої бабці — у такому образі значно простіше злитися зі смертним натовпом і спокійно спати на боковому сидінні в плацкарті, не привертаючи зайвої уваги чоловіків чи зальотних чаклунів. Тому ворожбитка з упевненістю досвідченого психолога миттєво змалювала її згорблену постать у старій хустці.

Жінка підвелася з дивана, голосно дзенькнувши нашитими на жилетку монетами, і блиснула золотим зубом щонайменше на три карати:

— Ой, бабусю, заходь, не бійся! Позолоти ручку, моя хороша, всю правду скажу, нічого не приховаю! Бачу, дорога в тебе була довга, казенний дім позаду, а попереду чекає король червовий із великими грошима і сухим серцем! Долю твою бачу! Скажу, скільки ти ще житимеш, а це може бути… позолоти ручку!