РОЗДІЛ 18. Плацкартний дзен відьми   18.1. “Твоя відпустка в місті затягнулася…”  

 Нічний дзвінок Невмираки застав її якраз у той момент, коли вона запечатувала гарячим чорним сургучем останню сторінку “Метрики столичних гріхів і позашлюбних зв'язків” за першу половину поточного століття — безцінного фоліанта, від одного погляду на який половина міста добровільно пішла б у монастир. Чоловіки — у жіночий, а жінки, навпаки, у чоловічий… 

Кощій, який ще не встиг остудити свій гнів після візиту до водяника, дихав у трубку майже замороженим повітрям і з наскоку почав із козирів.

— Євусю, я все знаю про твій водний стартап із Вадимом, — холодно процідив він, поки Аристарх на задньому плані люто сигналив якомусь таксисту. — Земля навколо твоїх реліктових джерел до ранку змінить цільове призначення. Я заганяю туди геодезистів. Будеш платити мені за кожен кубометр чистої води для свого мокрого олігарха. І взагалі, у нас за три дні Світовий конгрес некромантів у Тридев'ятому! Ти як голова екологічного комітету маєш бути в президії, а не крутити інтриги на київських автомийках. Твоя відпустка в місті затягнулася.

Явдоха Степанівна лише тихо чарівно засміялася у слухавку, притискаючи плечем свій яблучний телефон до вуха.

— Костику, котику, — солодко проспівала вона, перебираючи пальцями бурштинове намисто. — Ти так потішно шипиш, коли твій внутрішній бухгалтер панікує. Хто тобі сказав, що моє перебування в Києві — це відпустка? Відпустка, любий мій, у мене починається прямо зараз. А на конгрес свій вези професора з Оксфорда, нехай він тобі кістками торохтить. Чао!

Вона натиснула відбій, заблокувала номер Невмираки на найближчі три дні й задоволено, наче ситий удав, подивилася на свій новий кадровий резерв. Кощій наївно вважав, що її перебування в місті серед людей — це так, літній відпочинок від справ у Древньому лісі. Він навіть не здогадувався, що справжній шкодливий дзен відьми тільки-но стартує. І нехай весь світ почекає! 

Явдоха Степанівна стояла посеред свого офісу на Ярославовому Валу, тримаючи в руках дві важкі, щойно завірені теки, які пахли свіжими палітурками й легкою цвинтарною магією. Перед нею, наче на параді перед генералом, сиділи дівчата. Дві. Вероніка й Сніжана.

За останні кілька днів вона ввела їх у курс діла за прискореною відьомською програмою. Це був специфічний потойбічний інтенсив: коли тобі в голову через прямий ментальний канал за три години вливають п’ятсот років досвіду, детальні карти підземних ходів довколишньої території, контакти всіх напівбожевільних домовиків Правобережжя, а зверху всю цю гримучу суміш надійно притискають Кримінальним кодексом України для безпеки. Ну, Вероніка його й так добре знає, а ось Сніжана… Сніжана ледь не плакала, але терпіла. Бо, як мовиться, назвався грибом, то з корзини не втечеш!

— Так, мої дорогі красуні, розподіл обов’язків і сфер впливу у місті на найближчі три дні, — майже ніжно промовила Яга, поправляючи масивний срібний перстень на вказівному пальці. — Вероніко Романівно, ти залишаєшся тут, на Золотих Воротах. Офіс відьми-свахи й психологічного коуча — тепер твоя особиста цитадель. Твій холодний розум і юридична підкованість — найкращий щит проти чужих нападок. Якщо хтось дозволить собі на нас наїжджати, вимагай письмові листи, бери все, реєструй як вхідну кореспонденцію, але нічого не підписуй. Оформ для клієнтів прейскуранти на весілля, від найбільш буйних вимагай довідку від психіатра…