17.5. Розпорядження для фамільяра 

— Ти здійснюєш величезну фінансову й стратегічну помилку, Вадиме, — знущаючись, тихо процідив Кощій, акуратно забираючи зі скляного столика свою шкіряну папку з документами. — Моя Євуся просто використає тебе як тимчасовий силовий інструмент, а потім викине назад у твій дніпровський мул під Пішохідним мостом. Вона геніальна жінка, яка мислить глобально, а ти для неї — просто безкоштовний бульдозер на один вечір. Завтра вранці я особисто передам Вероніці документи на Руслана, з усіма його лівими підписами й прихованими рахунками, що їй не знадобиться ні дефіцитна вода, ні магічні жаби Явдохи… Вона розкатає свого благовірного за одну хвилину в суто правовому полі. І твій цей “стартап століття” залишиться без надійного юридичного прикриття, бо Вероніка прийме мою пропозицію і залишиться працювати в моєму холдингу. На моїх умовах.

Водяник теж підвівся, спершись кулаками на стіл. Його зеленкуваті очі вибалушилися й зблиснули у відповідь не менш хижо й упевнено, а з мокрого волосся на плечі потекла річкова твань:

— Ну спробуй, спробуй, кредитна твоя душа! Знайшовся тут оцінювач моїх ресурсів... Тільки пам'ятай, Костю: якщо ти через свої будівельні контори або підгодованих чиновників у Київраді спробуєш заблокувати мені хоч один каналізаційний колектор чи навмисно перекриєш дренажний стік, я влаштую твоєму кориту на колесах і всьому твоєму правлінню такий всесвітній потоп прямо на підземній парковці твого центрального банку, що ти до кінця століття будеш пересуватися по столиці на надувному матраці в оточенні моїх найзубастіших сомів! Я тобі підвали так затоплю, жоден маг не осушить!

— Побачимо, — Кощій зневажливо розвернувся на підборах і, не прощаючись, попрямував до виходу з боксу, де за склом у тумані тьмяно світилися фари його автівки. — Аристарху, заводь цю німецьку труну! Ми повертаємося в офіс. Тут неймовірно смердить свіжою рибою, річковим популізмом і дешевим шантажем. 

Машина різко, з диким вереском шин, зірвалася з місця, залишаючи на мокрій плитці два жирні чорні сліди від паленої гуми й здіймаючи хмару гарячої пари. Вадим Петрович подивився їм услід, задоволено хмикнув, знову засунув свої перетинчасті ноги в таз із каламутною водою і голосно, на весь комплекс, крикнув у бік підсобки:

— Миколаю! Неси наступне відро льоду, тільки швидше, бо закипаю! І увімкни мені нарешті радіо, постав щось про море, бо від цих розмов із цими зарозумілими некромантами мене в сухий кашель кидає!

А в цей час у салоні автівки, яка на шаленій швидкості летіла порожніми нічними вулицями Оболоні в бік подільського офісу, панувала грозова атмосфера. За кермом, на подив будь-якого випадкового патрульного поліцейського, сидів велетенський крук. Аристарх, який так і не зволив повернутися в людську подобу, задоволено горбився на шкіряному сидінні. Він майстерно притримував важке кермо лівим крилом, а правим перемикав коробку передач, періодично кліпаючи круглими очима на навігатор.

На задньому сидінні Кощій гарячково гортав екран свого запечатаного чорною магією смартфона.

— Аристарху, слухай сюди, — кинув Костянтин Борисович, навіть не дивлячись на водія. — Скасовуй замовлення на завтрашні бордові троянди для Вероніки. Жінка з таким юридичним потенціалом не купується на віники, їй потрібні акції. Натомість піднімай наших хакерів і земельних юристів. Якщо Євуся пообіцяла цьому мокрому пройдисвіту реліктові джерела, ми маємо через підставні офшори викупити всі гектари навколо міста й усього нашого Правічного лісу ще до того, як вона прокинеться і заварить свій ранковий чебрець! Ми затиснемо її заповідник у таке фінансове кільце з котеджних містечок і свиноферм, що вона сама приповзе домовлятися… Моя Євуся повинна слухатися свого чоловіка. Ну, майбутнього…