17.3. Зустрічні претензії 

— Вадиме, ти пускаєш бульбашки не в тому ставку, — Кощій повільно нахилився вперед, і його очі спалахнули загробним вогнем, у якому не було нічого людського.

Атмосфера в боксі миттєво, за частку секунди, змінилася. Гаряча солона пара навколо них застигла в повітрі й перетворилася на дрібну колючу крижану паморозь, яка з тихим скляним шурхотом осіла на стіни й кахель. Вода в тазу під ногами Водяника миттєво взялася тонкою скоринкою льоду.

— Навіщо тобі ці відьомські інтриги Явдохи? — тихо, але так, що звук вібрував у кістках, запитав Костянтин Борисович. — Ти — поважний київський бізнесмен, можна сказати, монополіст у своїй сфері. У тебе п'ять топових мийних комплексів, підземні гідросистеми половини правого берега, два спасалони на Печерську, де дружини народних депутатів залишають річні бюджети обласних центрів за один сеанс обгортання рідкісними водоростями. Сиди собі на своєму золотому дні, рахуй прибуток від безконтактної піни й чистих позашляховиків. Навіщо ти лізеш між мною і Ягою? Навіщо підігруєш її шлюбній конторі? Що вона тобі пообіцяла? 

Вадим Петрович повільно витягнув мокрі перетинчасті ноги з таза, із соковитим шльопанням поставив їх на холодний кахель і теж нахилився до Невмираки, спершись ліктями на коліна. Добродушна маска пухкого добряка, який звик розв'язувати питання за кавою в преміумресторанах, злетіла з його обличчя за одну мить. З-під товстих губ проглянула древня усмішка істоти, яка правила тутешніми підземними вирами й прибережними болотами ще до того, як Кий із братами взагалі вигадали тесати колоди під свої перші курені на київських пагорбах.

— Навіщо лізу? — загрозливо заклекотав водяник, і в його розширених зіницях крутнулися два глибокі каламутні річкові вири, в яких, здавалося, мигтіли тіні потопельників. — А тому, Костю, що ти за останні сто років геть зажерся у своєму скляному офісі. Ти думаєш, якщо ти переодягнувся в міланську вовну, найняв купу аналітиків і викупив половину комерційної нерухомості в центрі, то підземні магічні ріки теж автоматично перейшли на баланс твого холдингу за замовчуванням? Ти мені минулого місяця що зробив, га? Згадай-но! Коли твої тупорилі підрядники копали трирівневий котлован під новий торговий центр, вони три мої найстаріші артезіанські жили, які чистим сріблом живили половину одного з районів, тупо цементом “п'ятсотої” марки зафігачили! Залили під тиском, навіть не подивилися по картах розселення! У мене на третій мийці напір упав так, що замість фірмової дніпровської магії зі шлангів якесь іржаве лушпиння потекло. Мені довелося особисто в кабінет до начальника міськводоканалу йти, коньяк йому на стіл виставляти й хабарі сунути, як якомусь нещасному смертному ФОПу третьої групи, щоб вони мені резервну трубу підкинули! Ти уявляєш цей сором для моєї стихії?

— Це був суто технічний форс-мажорний момент, — холодно відрізав Кощій, навіть не кліпнувши. 

Він ліниво покрутив у пальцях кришталеву склянку з полиновим нектаром. 

— Будівельні норми змінюються, місто росте вглиб. Мої інженери не зобов'язані звіряти геодезію з розкладом міграції русалок. Мій юридичний департамент, якщо ти офіційно зафіксував збитки, виплатив би тобі компенсацію. Років через триста, у порядку загальної черги для древніх істот — після того, як ми закриємо суди з будинковими й лісовими за незаконну вирубку під котеджні містечка. Навіщо було влаштовувати через цей дрібний безлад цілий демарш в офісі Яги?

— А тому, що Яга, на відміну від тебе, некроманта сушеного, бізнес веде екологічно, прозоро і з повагою до суміжних інвесторів! — водяник із розмаху тріснув важкою долонею по скляному столу, аж дрібно дзенькнув кришталь у Кощієвій руці.