РОЗДІЛ 17. Розбірки між двома важковаговиками  17.1. Візит до Вадима Петровича 

Поїздка до Яги відкладалася на ранок, і це його відверто дратувало. Костянтин Борисович Невмирака терпіти не міг, коли його наперед прораховані плани зсувалися бодай на годину. Тека з компроматом на чоловіка Вероніки вже лежала на задньому сидінні, але замість візиту в кабінет на Ярославовому Валу Кощію довелося терміново перемикатися на те, щоб розгрібати справи свого бізнес-крила.

Ба більше, Ворон щойно приніс невтішні новини з “того боку”. У його рідному Тридев’ятому царстві наближався щорічний Міжнародний конгрес з управління темними енергіями й некромантії — масштабна подія, яку Кощій сам же колись започаткував, а тепер щороку проводив і фінансував. Цьогоріч там планували обговорювати нові криптотехнології у прокльонах і оптимізацію постачання душ, і Кощію Безсмертному як голові наглядової ради цієї темної екосистеми доведеться особисто летіти туди, виступати з головною доповіддю й модерувати “круглий стіл”. 

Ця бюрократична потойбічна рутина забирала купу часу, тому потрібно було терміново закрити всі “хвости” в місті до від’їзду. І почати він вирішив з Вадима Петровича.

Друга година ночі для звичайного киянина — це час глибокого сну, ледачого гортання соцмереж або пізнього повернення з барів. Але на цілодобовій преміумавтомийці “Аква-Люкс”, захованій у закруті Оболонської набережної, життя вирувало за особливим графіком, зрозумілим лише древнім істотам. 

Офіційно комплекс зачинили “через раптові технічні причини”, про що попереджала пафосна неонова вивіска на в’їзді. Проте всі шість боксів світилися зсередини таким насиченим потойбічним зеленкувато-синім світлом, наче там мили щонайменше флот підводних човнів Атлантиди.

Величезний чорний “Майбах” Костянтина Борисовича плавно, майже безшумно закотився на вологу дзеркальну плитку головного VIP-боксу. Щойно важкі броньовані двері відчинилися, всередину розкішного шкіряного салону хлинула така щільна солонувата пара, наче вони випадково пробили колесом асфальт і рухнули на дно старезного болота, де щойно вибухнув підводний гейзер. 

Кощій вийшов із машини, гидливо зморщивши носа й одразу ж коротким різким рухом обсмикуючи поли свого темно-сірого піджака, пошитого на замовлення у найкращого міланського майстра — той бідний італієць тричі перехрестився під час примірки, так і не збагнувши, чому від його найбагатшого східноєвропейського клієнта взагалі не йде людське тепло.

У лівій руці Костянтин Борисович тримав тонку шкіряну папку з тим самим детальним компроматом на Руслана, який мав стати його головним аргументом у розмові з Веронікою. А от у правій руці олігарха погойдувалася важка кришталева склянка з товстим дном. У неї він прямо в салоні, легким натисканням сенсорної панелі, націдив рідини з особистого автомобільного кулера. 

Щоправда, замість звичайної артезіанської мінералки там повільно, ліниво й тягуче циркулював густий, майже чорний нектар, настояний на цвинтарному полині, древній некросилі й корінні диких лісових трав, які ростуть тільки у його царстві. Це був його особистий, перевірений століттями бренд “Дракула-Стайл” — незамінна річ, яка допомагала штучно підтримувати застигле смертне тіло в тонусі під час нічних стресів і затяжних бізнес-переговорів.

— Ну й сирість, — процідив крізь зуби Кощій, роззираючись довкола й відчуваючи, як від цієї потойбічної вологи, яку він насправді страшенно не любив, його зранку випрасувана шовкова краватка миттєво втрачає весь свій лоск преміумкласу. — Вороне, залишся в машині. І зачини вікна до упору, чуєш мене? Бо від твого пір'я завтра тхнутиме ставковим жабуринням, мулом і карасями на весь наш бізнес-центр. Юристи на ранковій нараді просто не зрозуміють такого специфічного орнітологічного амбре, а мені ще з ними бюджет узгоджувати.