15.5. Що задумав Кощій 

Так, ця гра варта свічок і затрачених на неї зусиль! 

— Ви хочете особисто віддати їй ці докази? — злегка здивувався Ворон, плавно підвівшись із дивана. 

Його постава знову змінилася — він не зробив жодного кроку, просто в один момент опинився на ногах, наче його підняв невидимий повітряний потік. 

— Але ж вона сьогодні викинула ваші троянди в смітник і прямим текстом заявила Явдосі Степанівні, що залишається в агенції. Вона, зрозумівши свою суть, фактично перейшла на бік вашої відьми.

— Жінки, Вороне, люблять красиві жести й містичні таємниці, але наша залізна Вероніка понад усе любить незаперечні факти, які можна принести в суд або викласти на стіл переговорів, — Кощій на мить заплющив очі, роблячи глибокий вдих і вловлюючи далекий, ледь помітний, терпкий шлейф чарів Яги, який усе ще витав над нічним містом, змішуючись із запахом грози й квітучих лип. — Завтра вранці я сам заїду до неї. Побачимо, чия магія виявиться сильнішою — давнє чари моєї Євусі чи людський кримінальний кодекс у поєднанні з банківськими виписками. Гадаю, має бути весело… 

Раптом запахло скошеною травою, лісовою грозою і чимось таким давнім, що колись століттями шуміло в їхньому рідному правічному лісі, перш ніж на цих пагорбах з'явилися перші дерев'яні зруби, цегляні будинки й асфальт. Від цього раптового спогаду в його древньому серці мага смерті (ох, то ще та історія з його серцем, але не зараз) на мить стало майже гаряче, наче в груди хлюпнули розплавленого золота. Він дуже сумував за нею. Дуже довго шукав її в натовпах безликих смертних, щоб тепер просто так відпустити назад у хащу. Його залицяння були специфічними, але іншого способу затримати свою відьму в Києві він поки не вигадав.

— Вероніка — прагматик і першокласний юрист, — продовжив Кощій, відкриваючи очі, в яких уже згасав золотаво-чорний відблиск магії. — Вона оцінить цифри, а не відьомські казки й замовляння на суху підлогу. І коли вона прийме цю допомогу від мене, Яга зрозуміє, що її план тихцем здиміти у невідомому напрямку знову накрився мідним тазом. Ми в цьому місті пов'язані набагато сильніше, ніж вона хоче думати.

Він повернувся до свого начальника служби безпеки й легко кинув важку папку на мармуровий столик прямо перед ним:

— Готуй машину на ранок, Вороне. Навідаємося до нашої чарівної “свахи” ще раз. Тільки цього разу без безглуздих оранжерейних квітів і всього цього смертного романтичного лушпиння. Привеземо для Вероніки голову її чоловіка у… скажемо так, фінансовому еквіваленті. Побачимо, як Єва кривитиметься, коли її учениця прийме подарунок від Кощія Безсмертного, просто тому, що так швидше й вигідніше.

Ворон безшумно підхопив папку двома пальцями, його темний ніготь сухо черкнув по пластику.

— Буде зроблено, Костянтине Борисовичу. О дев'ятій ранку лімузин чекатиме під під'їздом.

Його сухорлява постать розтанула у тінях коридору так само непомітно, як і з'явилася. Кощій лишився один. Він підійшов до вікна, притиснувся чолом до холодного скла й подивився в бік далекого темного горизонту, де засинав древній ліс. На його губах блукала ледь помітна, майже ніжна посмішка. Гра, яку затіяла його кохана відьма, обіцяла стати найкращою пригодою за останні триста років. І він збирався виграти її за всіма правилами вищого світу потойбіччя.

Нічний Київ під його ногами затихав, навіть не підозрюючи, що на Золотих Воротах уже починав закипати справжній відьомський котел, головні інгредієнти для якого Кощій Безсмертний привезе особисто вранці.