12.3. До чого тут Костянтин Борисович? 

Яга ще трохи помовчала, вже повністю проаналізувавши ситуацію. Вуста ж Вероніки звузилися в тонку лінію.

— Я прийшла до вас, бо мені сказали, що ви можете... організувати все швидко. Мені спочатку потрібно було точно дізнатися, куди саме він ховає гроші й чи справді там усе оформлено на його коханку. А тепер... тепер я хочу помсти. Я хочу знищити його. Мені потрібен контрактний чоловік — такий впливовий, такий жорсткий, з такими зв'язками, щоб один його погляд на судовому засіданні змусив мого вже майже колишнього підписати відмову від усього майна і повзти з Києва на колінах!

Єва повільно повернулася до вікна, приховуючи задоволену посмішку.

— Чоловіка ми вам знайдемо, Вероніко Романівно. Обіцяю, це буде такий чоловік, від одного імені якого у вашого Русланчика підкосяться ноги. Але спочатку... нам потрібні докази. Папери. Ви ж юрист, ви розумієте, що слова до справи не підшиєш.

— Усі папери в його особистому сейфі, в нашому заміському будинку під Києвом, — Вероніка стиснула кулаки. — Там нові статути, оригінали фінансових звітів і договори з кіпрськими компаніями. Сейф німецький, старовинний. Його туди притягли за якимось дивним замовленням. Код знаємо тільки я і він, але він змінив замок минулого тижня. Тепер туди не підібратися. Мій... е-е... вищий керівник, Костянтин Борисович, пропонував мені своїх силовиків для розв'язання питання, але я не хочу криміналу. Я хочу знищити його законно. Магічно, якщо хочете! Ви ж тут цим займаєтеся?

При згадці імені “Костянтин Борисович” Млинцур на підвіконні раптом витягнув шию. Його вуха повернулися в бік шкіряної папки Вероніки, яка лежала на столі. Збоку з папки ледь помітно виглядав краєчок сучасного смартфона.

Кіт, користуючись тим, що жінки захоплені розмовою, акуратно переступив через горщик з геранню і почав невидимо для смертних сканувати простір навколо телефона. Млинцур був фамільяром сучасним — він знав, що Костянтин Невмирака давно перевів усю свою чорну бухгалтерію і магічні контракти в цифру. Якщо Вероніка звітує перед ним про стан у його мережі міських ломбардів, у її телефоні точно є прямий контакт сухореброго.

“Зараз ми твою базу даних підріжемо, Костю... — подумки мурчав кіт, випускаючи тонку, ледь помітну сріблясту нитку своєї магії в бік смартфона Вероніки. — Дізнаємося, що для тебе найактуальніше…”

Але Млинцур забув про одну маленьку, але дуже кусючу деталь.

Щойно його магічний промінь торкнувся корпусу телефона, у шерсті на загривку кота раптом прокинулося щось чужорідне. Маленький, непомітний кліщ, якого Ворон за наказом Кощія підсадив під час їхньої останньої зустрічі, відчув сильний сплеск магії фамільяра. Кліщ миттєво розплющив свої мікроскопічні червоні очі й начепив прямий енергетичний міст між телефоном Вероніки, магією Млинцура і... головним офісом ТОВ “Невмирака Корпорейшн”, котрий був розташований на Подолі.

По повітрю пройшов ледь чутний високочастотний писк. 

У той самий момент у суміжному правому кабінеті, де за зачиненими дверима стояли її власні старі німецькі сейфи, важкі чавунні дверцята самі по собі видали глухий вібруючий звук: г-р-р-м... Наче старий замок відгукнувся на заклик свого господаря за багато кілометрів звідси. 

Єва Степанівна миттєво зреагувала. Вона різко повернула голову в бік стіни, за якою ховався другий кабінет, її зелені очі звузилися до котячих зіниць. 

— Млинцуре! — гримнула вона вголос, забувши про конспірацію. — Ану брись від сумки!

Вероніка здригнулася, здивовано подивившись на “сваху”, яка раптом закричала на свого кота.

— Що сталося? — запитала бізнеследі, вирівнюючи спину.

— Нічого, дорогенька, просто мій асистент занадто активно цікавиться чужими паперами, — Єва швидко повернула собі спокійний вираз обличчя, хоча всередині в неї все палало від люті на дурного кота, який міг повністю зруйнувати усю їхню конспірацію.