12.2. Чому насправді прийшла Вероніка 

Млинцур аж на лапи звівся, коли таке почув. Це ж вона не просто про все здогадалася, а вирахувала їхні суміжні кабінети заіграшки, навіть не напружуючись. І це при тому, що вчора її тут не було! Відьма, не інакше! Як є чортова відьма!!!

— Світ змінюється, Вероніко Романівно, — лагідно, з м’яким грудним придихом відповіла Єва, спершись підборіддям на зчеплені в замок пальці. 

Вона навіть не думала сперечатися з клієнткою, у чомусь її переконувати чи щось доводити: роздивилась суміжні кімнати — то й добре, то й чудово, легше потім буде все пояснювати. 

— А ми лише підлаштовуємося під запити наших найдорожчих гостей. Вчора ви шукали жорсткий контрактний шлюб. Але мені здається, що шлюб — це лише інструмент. А от справжня ваша мета... трохи інша. Навіщо вам новий чоловік, якщо ви ще не розібралися зі старим?

Вероніка на мить завмерла. Її тонкі пальці, що стискали ручку папки, побіліли від напруги. Вона повільно зняла окуляри, і Єва знову побачила цей неймовірний кремінь в її очах. Але зараз там, на самому дні сірої криги, палахкотіло дещо інше — дика пекуча образа і жага справедливості, яку смертні зазвичай називають помстою.

— Ви багато на себе берете, — тихо, з погрозою мовила Вероніка. — Я прийшла сюди не за психологічним аналізом.

— Звісно ні, — Єва плавно піднялася з крісла, підійшла до красивого порцелянового чайника, від якого вже піднімався легкий шлейф пари. — Ви прийшли за результатом. А щоб отримати результат, треба бути відвертою. Хоча б із собою. Чай? Особливий збір. Допомагає прояснити думки, коли навколо все руйнується.

Вона налила темно-бурштинову рідину у дві прозорі склянки. Вероніка зневажливо подивилася на частування, але в горлі в неї, схоже, пересохло від постійного стресу. Тож склянку з цим особливим чаєм вона взяла.

Єва непомітно примружилася, спостерігаючи. Це був її перший прихований відьомський тест. У чаї не було отрути чи приворотного зілля — лише звичайна джерельна вода, листочок дикої м’яти й древнє замовляння на “правду серця”. Якщо в людині є прихована магічна сила, вода зреагує на її емоційний стан.

Вероніка зробила ковток, згадуючи свої проблеми, і її обличчя на мить спотворила судома люті.

— Цей мерзотник думає, що він найрозумніший, — раптом глухо вимовила вона, ніби проти своєї волі. — П'ятнадцять років спільного життя. Ми разом піднімали «Олімп-Мед». Мережа приватних медичних клінік по всій країні! Найкраще обладнання, VIP-клієнти, лікарі з іменем. Все трималося на мені — вся юридична база, контракти, ліцензії, фінансова безпека! А Руслан... цей хитрож... він просто світив обличчям на відкриттях і роздавав інтерв'ю про свої успіхи!

Вона поставила склянку на стіл. І в цей момент кришталево чистий лід, який Єва заздалегідь кинула в чай, з гучним тріском розлетівся на дрібні друзки. Порцелянове блюдечко під склянкою покрилося сіткою мікроскопічних тріщин. Вероніка навіть не помітила цього, повністю занурена у свій гнів, але Млинцур на підвіконні аж присів — такий потужний викид сирої сили пішов від жінки.

“Яго... — беззвучно заверещав кіт у її голові. — Вона ж сира відьма! У неї потенціал, як у молодого вулкана! Вона ж цей лід своєю злістю підірвала!”

“Бачу, Млинцуре, бачу... — тріумфувала про себе Яга, а її серце співало від радості. — Яка рибка... Який алмаз необроблений!”

— Отже, “Олімп-Мед”, — лагідно продовжила Єва, ніби нічого не сталося. — Бізнес п'ятдесят на п'ятдесят. І ваш чоловік вирішив, що половина — це замало для його его?

— Він зраджує мені, — Вероніка виплюнула ці слова, наче отруту. — Вже пів року. З якоюсь двадцятирічною моделлю, яку він оформив віцепрезиденткою з розвитку бренду. Але це пів біди. Дідько б з ним, з його комплексами середнього віку. Цей ідіот вирішив відтяпати мою частку бізнесу! 

Єва слухала мовчки, тільки кивала головою у потрібних місцях, бо вона, подивившись на ауру клієнтки, і так усе знала. 

— Він таємно виводить активи через підставні офшорні фірми на Кіпрі. Намагається підробити мій підпис на документах про передачу прав власності, щоб залишити мене ні з чим при розлученні, — продовжувала роздратована Вероніка. — Він думає, що я нічого не знаю. Що я просто ображена дружина, яка буде плакати в подушку! Він забув, що я насамперед грамотний юрист… Ну, і жінка не в останню чергу. Тому я зараз у вас.