РОЗДІЛ 12. Чай із присмаком помсти й шпигунські ігри    12.1. Дякуючи сарафанному радіо 

— Танцювати під твою дудку, кажеш? — Млинцур ліниво перекотився на спину прямо на столі, підставивши під сонячний промінь товсте чорне з сірим полиском пузо. — Яго, завтра за графіком у нас парний день, і ти знову стаєш елітним коучем. Якщо ця залізна леді прийде зі своєю ідеєю шлюбного контракту, а ти почнеш втирати їй про “ресурсний стан” і фінансові потоки всесвіту, твоя контора ризикує закритися за статтею про шахрайство. Ти бачила її ауру? Вона ж нею цвяхи забивати може. Ця юристка від Кощія твій коучинг на молекули розбере. 

— Мені дев’ятсот років, котику, — Єва Степанівна навіть не повернула голови, ретельно протираючи кришталеву кулю старою шовковою хусткою. — Я бачила, як будувалися замки, які давно вже програли у битві з часом, і бачила, як розпадалися одні країни й виникали інші. Невже ти думаєш, що мене злякає жінка в синьому костюмі, хай навіть вона тримає в страху весь юридичний департамент Кощія? Навпаки. Чим більше в ній заліза, тим міцніший клинок з неї вийде.

— Ну-ну, — буркнув кіт, заплющуючи одне око. — Головне, щоб цей клинок не відрізав нам шлях назад у ліс. Бо Савка там без тебе вже, мабуть, усю бузинову наливку сам вижлуктив, а хатка почне від нудьги сусідам, чиї дворища попід лісом, городи топтати. Ти ж знаєш її характер: якщо їй вчасно не дати по кроква́х, вона відьму-хазяйку швидко на всю округу зганьбить.

Явдоха лише відмахнулася від котячого скепсису, хоча в глибині душі розуміла, що про хатку й наливку пухнастий каже діло. Проте відступати було пізно — маховик міського життя вже закрутився.

Парний день минув якось аж надто швидко. Київ, який Явдоха звикла вважати бездушним залізобетонним мурашником, раптом виявився напрочуд чутливим до магічних вібрацій. Тут не знадобилися ні кришталеві кулі, ні оголошення на стовпах, ні навіть таргетована реклама в інстаграмі, яку їй так наполегливо пропонував той самий переляканий Олег у туфлях із крокодила.

Спрацювало старе як світ і надійне, мов швейцарський годинник, сарафанне радіо. Хтось комусь щось бовкнув у черзі за кавою, якась манікюрниця шепнула клієнтці про “дивну жінку з очима, що бачать наскрізь”, і все — греблю прорвало. Про нову відьму в місті дізналися моментально. До кінця дня Явдосі вже здавалося, що людський потік із їхніми аурами, боргами, нещасним коханням та іншим “бла-бла-бла” ніколи не закінчиться. Кожному треба було терміново зазирнути за завісу, навіть якщо за тією завісою їх чекала звичайна дуля з маком.

Наступний день був непарним. Їхній офіс-трансформер знову змінив обличчя. Смарагдовий мінімалізм коуча з особистісного росту розчинився без сліду. Тепер кабінет, який стіна в стіну був поруч з попереднім, виглядав як затишна, злегка ексцентрична приймальня елітної шлюбної агенції. 

На стінах з'явилися гобелени з химерними рослинними орнаментами, у повітрі пахло лавандою, корицею й ледь помітно — справжнім бджолиним воском, а не тим парафіном, яким користуються міські шарлатанки. Єва сиділа в глибокому кріслі, одягнена у вільну сукню кольору стиглої вишні. Коралові намиста на її шиї тихо побрязкували при кожному русі, створюючи правильний, злегка гіпнотичний ритм.

Вероніка Романівна з'явилася рівно о чотирнадцятій нуль-нуль. Секунда в секунду. 

Двері лівого кабінету відчинилися без позавчорашнього гуркоту, але настільки різко, що Млинцур миттєво злетів зі столу і вдав із себе елегантний елемент декору на підвіконні. Вероніка сьогодні була в іншому костюмі — цього разу темно-сірому, майже чорному, який робив її схожою на загартований клинок. “Це якщо не дивитися на її верхні… мр-ряу… добрі сто… — муркнув подумки Млинцур і відвернувся. — А так…” 

А так жодної зайвої деталі, волосся зібране в акуратний пучок, у руках — та сама шкіряна папка.

— Доброго дня, — сухо кинула вона, сідаючи на стілець навпроти Єви. Вона навіть одразу не зняла сонцезахисних окулярів, а зробила це повільно, скануючи поглядом оновлений інтер'єр. — Дивлюся, ви оперативно міняєте локації. Два дні тому приймали мене за сусідніми дверима, де пахло “ресурсним станом”, а сьогодні тут уже сімейні цінності?