11.4. Перша клієнтка свахи Явдохи 

Наступного ранку Млинцур ледь устиг перевернути вивіску на вхідних дверях, а Єва — нафарбувати губи яскраво-червоною помадою й начепити великі коралові намиста. І все, образ галасливої авторитетної свахи був повністю готовий.

Та щойно вона сіла за стіл, як двері тамбура відчинилися з таким гуркотом, наче їх хотіли винести разом з петлями. У коридорі пролунав упевнений, швидкий і надзвичайно агресивний цокіт каблуків.

У кабінет буквально влетіла жінка. На вигляд їй можна було дати як тридцять років, так і тридцять п'ять. Стильне каре, суворий темно-синій костюм від відомого бренду, а в руках — важка шкіряна папка з документами. Від неї одночасно несло льодом і порохом, що змусило Ягу затримати дихання, щоб не розічхатися на весь кабінет. Та ще й повітря в кімнаті миттєво похолоднішало на кілька градусів. 

“Оце так дамочка…” — протягнув подумки Млинцур, визираючи на клієнтку з-під столу. 

Вона зупинилася посеред кімнати, важко дихаючи від люті, і втупилася в Єву холодними сірими очима.

— Мені сказали, тут відкрився якийсь центр допомоги, — різко, без жодного привітання кинула жінка. — Сподіваюся, ви не з тих шарлатанів, які щойно виходили з ваших дверей і розмазували шмарклі по обличчю? Бо мені не потрібна ваша любов, мені потрібен статусний жорсткий контрактний шлюб для злиття компаній. Без оцих ваших метеликів у животі й дурної романтики. Тільки ділові інтереси. Зможете підібрати підходящого кандидата з грошима і без зайвих запитань?

Єва повільно опустила погляд на її ауру... і ледь не засміялася вголос від дикого неприхованого відьомського задоволення.

Навколо жінки пульсувала не тонка ефірна хмара, а справжній залізний панцир. Там був такий кремінь, такий загартований характер і — головне — такий потужний, глибоко прихований відьомський потенціал древньої сили, що Млинцур у кутку аж притис вуха до голови від несподіваного енергетичного удару.

“Ось вона... — промайнуло в голові Яги, а на губах з'явилася хижа, тріумфальна посмішка. — Рибка сама припливла прямо в сіті. Моя найкраща жертва”.

Раптом у сумці відвідувачки голосно забринів телефон. Жінка роздратовано витягла останню модель “Яблука”, точнісінько таку саму, як була і в Яги, подивилася на екран, і її суворий вираз обличчя миттєво змінився на глибоку повагу й стриманість.

— Так, Костянтине Борисовичу, — швидко відповіла вона в слухавку, відвернувшись до вікна. — Так, я на Золотих Воротах. Звіт по ломбардах повністю готовий, юридичний аудит завершено, зараз підвезу вам в офіс. Що? Ні, ніяких конкурентів поруч немає, тут якась нова контора відкрилася, я якраз до них зайшла у справах... Зараз буду.

Жінка скинула дзвінок і повернулася до Єви, знову ввімкнувши режим безжальної залізної леді: 

— Отже, я прийду завтра на детальну розмову. Запишіть у свій журнал: мене звати Вероніка Романівна. І борони вас небо запропонувати мені розклад на Таро чи пораду “відкрити своє серце всесвіту”. Я плачу за чіткий результат по факту виконаної роботи.

Вона розвернулася і так само ефектно зникла за дверима, залишивши після себе легкий шлейф металевого холоду. Яга, розчулена таким напором, навіть не встигла нічого відповісти… 

Вона розгублено стояла посеред кабінету, а Млинцур повільно підійшов до неї, дивлячись на зачинені двері великими жовтими очима, в яких читався щирий подив.

— Яго... ти чула, що вона сказала? — тихо запитав кіт. — Костянтин Борисович. Юридичний аудит мережі ломбардів міста… 

Єва повільно повернулася до німецьких сейфів, на яких усе ще ледь помітно мерехтів невидимий некротичний слід її давнього коханця, і весело, на повний голос розреготалася:

— Чула, Млинцуре, чула! Кощій не просто близько. Він сам, своїми власними руками веде мою майбутню наступницю мені в руки. Ну що, Костю... Побачимо, як ти заспіваєш, коли твоя старанно підібрана лялька почне танцювати під мою дудку…