11.2. Єва хоче еротичний масаж 

Раптом кіт різко застиг під старою вентиляційною решіткою і зашипів. Єва примружилася і відчула це теж. У підвалі сиділа капосна київська сутність — дрібний зажерливий дух-шкідник, який присмоктався до місцевих комунікацій і, судячи з усього, саме через нього попередні орендарі постійно терпіли збитки й “не сходилися характерами” з власником. Дух примстився аж під стелею, живився чужим стресом і корчив Єві зневажливі пики.

“Млинцуре, ану затисни його в кутку”, — подумки скомандувала Яга. 

Кіт вигнув спину, його хвіст розпушився до розмірів добрячої соснової гілки, а очі спалахнули потойбічним жовтим вогнем. Єва непомітно ворухнула пальцями в кишені плаща, шепочучи давнє замовляння, яке допомагало викурювати таких шкідників. Маленький дух раптом злякано писнув, коли його магічно притиснуло до стіни котячим авторитетом, і з тріском вилетів крізь кватирку на вулицю, назавжди покидаючи це приміщення. Енергетика в офісі миттєво очистилася, а заодно в ньому відчутно посвіжіло. 

Дімітріос, який нічого цього не помітив, раптом зупинився посеред фрази, потер шию і здивовано промовив: 

— Ой, слухайте... А тут ніби раптом прохолодніше стало. І дихати легше. Дивно, зазвичай у цьому підвалі у всіх голова починала боліти. Напевно, кондиціонер хороший... Знаєте що, пані Єво, якщо ви готові підписати договір прямо зараз, я поговорю з власником. Думаю, ми зможемо скинути вам доларів двісті від початкової вартості.

— Чудова ідея, Діме, — лагідно посміхнулася Єва. — Домовляйтеся. А я поки огляну дальні кімнати.

— О, так, проходьте! А ось це — головна фішка об'єкта! — він з гордістю завів її у кутовий кабінет і вказав на стіну. — Справжні німецькі сейфи початку двадцятого століття. Вмуровані намертво, тож їх можна винести хіба що разом зі стіною. Попередні орендарі намагалися їх демонтувати, але стіни дуже товсті. Власник віддає їх у подарунок, як елемент декору.

Єва підійшла ближче. Сейфи були величезними, з важкими чавунними дверцятами, покритими химерним гравіюванням. Вона провела тонкими пальцями по металу і ледь не обпеклася — на невидимому для смертних енергетичному рівні від заліза йшов чіткий, знайомий до болю шлейф. Холодний, важкий, з присмаком цвинтарної землі й... дуже дорогого чоловічого парфуму.

“Кощій…” — ахнула про себе Яга, а її серце зробило якийсь дивний кульбіт, гупнувши десь аж у горлі. 

З кутка виліз Млинцур, застрибнув на один із сейфів і чітко транслював їй у голову: 

— Яго, тут документи у нижньому ящику лишилися, під магічним мороком. Смертні їх не бачать, а я відчуваю папери. Це колишній архів однієї з дочірніх фірм ТОВ «Невмирака Корпорейшн». Наш сухоребрий задрот тримав тут свій підпільний золотий запас, його магія тут століттями заземлялася.

Єва, почувши такі новини, так само подумки вилаялася. Кощій залишився вірним собі й залишив свій слід навіть тут, прямо на тій локації, яку вона обрала! Цей паразит ніби навмисно мітив своєю присутністю її майбутню територію.

Поки Дімітріос гарячково витягував із рюкзака бланки договорів, Єва підійшла до великого вікна, що виходило на галасливе перехрестя, ліниво скануючи перехожих.

— Млинцуре, дивись на них, — подумки покликала вона кота. — Зовні всі такі круті. А аури — обняти й плакати. Мені дев'ятсот років, я втомилася розганяти мавок і лікувати п'яних лісовиків. Я хочу нормального особистого життя! Хочу на побачення, хочу купувати сукні. Але ліс кинути не можу. Тому план такий: ми знайдемо тут, у Києві, підходящу жертву. Мені потрібна не просто клієнтка. Мені потрібна залізна баба. Така, щоб податкову поглядом спопеляла і будівельників матюкала так, щоб у них цемент у повітрі застигав! Отаку знайду, вивчу, передам їй усі свої обов'язки, повішу на її шию Савку з хаткою — і на пенсію, в круїз! До молодих хлопчиків, які вміють робити еротичний масаж…