10.4. “Вона ж твій особистий наркотик…”

А тепер вона, його Єва, в Києві. Вона грає за правилами сучасного гнилого капіталізму, який перетворив людей на бездушних істот, які бачать тільки гроші.

— Ну що ж, Євочко... — Кощій хижо посміхнувся, підходячи до шафи й скидаючи шовковий халат. Під ним виявилася білосніжна сорочка від відомого бренду й дорогі, пошиті на замовлення штани, хоч і домашні. — Ти хочеш бізнеследі з твердим характером, щоб скинути на неї ліс? Ти хочеш пограти в маркетинг? Що ж, я приймаю виклик.

— Ти що задумав, божевільний некроманте? — Ворон злетів на спинку крісла.

— Я лечу в Київ, Аристарху. Офіційно — перевірити фінансову звітність моїх ломбардів у цьому людському місті. Неофіційно... якщо моя відьма шукає собі наступницю, я особисто підкину їй таку кандидатку, від якої в неї вся її шлюбна контора разом із прадавнім лісом шкереберть піде. І коли вона прийде до мене просити про допомогу... ми нарешті поговоримо про те, щоб спробувати ще раз. Бо не можу я без неї, розумієш? 

— Ага, — насмішкувато прокаркав Ворон, — скажи ще, що вона твій особистий наркотик… Що там зараз модно курити? Електронні кальяни чи отой їхній айкос? Тільки не кажи мені, древній некроманте, що ти збираєшся стояти під її вікнами на Золотих Воротах із букетом чорних троянд і плакати в три ручаї під дощем. Твої упирі цього сорому не переживуть, вони ж масово звільняться через втрату авторитету керівництва!

Кощій лише презирливо зміряв птаха поглядом, застібаючи запонки на манжетах сорочки.

— Аристарху, твій гумор такий же старий і черствий, як отой колобок, що щойно шукав тут притулку, — сухо відрізав він. — Ніяких сліз і троянд. Смертні жінки зараз ведуться на успішний успіх, особисті кордони й партнерські стосунки. От я і продемонструю їй вищий пілотаж сучасного менеджменту. Коли її “Центр виправлення кривих доль” почне тріщати по швах через проблеми тієї акули бізнесу, яку я їй підкину, Костянтин Невмирака з'явиться як засновник ТОВ “Надійні віками” і запропонує... антикризове злиття компаній. Разом із моїм серцем у подарунок. Це називається стратегічний маркетинг, пташиний невігласе.

Кощій узяв зі столу важку тростину з навершям у вигляді срібного ворона, крутнув її в руках і подивився на себе в дзеркало, його домашні штани враз змінилися на модні сучасні брюки. Виглядав він як тридцятип’ятирічний київський мільярдер, від якого пахло великими грошима, легким некротичним шармом і безмежною впевненістю.

— Аристарху, залишайся на господарстві. Якщо Савка чи лісовик будуть сильно плакати, дай їм мішок золота, нехай куплять собі генератор. Потім прилетиш до мене, ти ж очолюєш мою безпеку, не забув ще? А я вирушаю на Золоті Ворота прямо зараз. Нас там теж чекає велике перезавантаження. Не тільки ж Євочці перезавантажуватись, а я що, лисий? 

З цими словами Кощій Безсмертний ступив прямо вглиб дзеркальної поверхні, яка пішла хвилями, поглинаючи його силует, і за мить у залі Чорного замку залишився лише Ворон, який важко зітхнув і пробурчав:

— Дев'ятсот років одній бабі під хвіст, дві тисячі років загального стажу, а мізків як у першокурсника під час сесії... Зате весело буде, карр! 

У цей самий час у київській квартирі, де облаштувалася Яга, Млинцур раптово перервав свою ранкову гігієну. Він завмер, піднявши вуха, і підозріло подивився на кухонний стіл, де лежала стара відьмацька серветка з сіллю.

— Що таке, Млинцуре? — запитала Єва, закриваючи ноутбук.

— Та нічого... — пробурчав кіт, чухаючи задньою лапою шию, де в густій шерсті якраз солодко засинав заговорений Кощієм пиловий кліщ. — Здалося, ніби за загривком хтось дуже сильно занудьгував. Прям аж сирістю з Тридев'ятого царства повіяло. Проте не до цього… Ходімо краще дивитися ту аптеку, Яго. Час робити гроші.