10.3. “У парні дні ти будеш суворим коучем…”

Кощій схопився з крісла і почав міряти кроками величезну залу. Його халат розлітався, як крила кажана.

— Це неймовірно! Це просто обурливо! — гарячкував некромант. — Я особисто замовив відключення світла в її будинку через своїх людей в обленерго, щоб вона влаштувала мені вечірній ефір, скориставшись артефактом, який я вмонтував у її ступу, де я б постав у всій красі! І що? Вона просто лягла спати! А Млинцур зжер її рибу!

— До речі, про рибу, — Ворон схилив голову набік. — Як там наш мікроскопічний агент? Працює?

Кощій хитро посміхнувся, і в цій посмішці проглянуло те саме єхидство, яке робило його найнебезпечнішим гравцем у Тридев’ятому царстві.

Він підійшов до великого настінного дзеркала в рамі з чорного срібла, провів над ним блідою долонею і прошепотів одне з найсильніших заклять розпаду матерії, але вивернуте навпаки — на зчитування інформації.

— Моя магічна слідилка — це шедевр, Аристарху, — гордо заявив Кощій. — Яга і Млинцур — чарівні істоти. Будь-яке закляття стеження, будь-який магічний маркер чи кришталеву кулю вони б засікли за секунду. Млинцур би той маркер злизав, а Яга засунула б його мені в... ну, ти знаєш куди, вона дівчина експресивна.

— І що ти вигадав, генію смерті? — пробурчав Ворон.

— Біомасу! — Кощій підняв палець угору. — Звичайного постільного кліща! Мікроскопічного пилового кліща на ім'я паразитарний дерматофагоїд. Він жив у моху біля її хатинки. Перед її від'їздом я наклав на цього малюка закляття “Ехо мертвої шкіри”. Цей кліщ харчується відмерлими клітинами шерсті Млинцура і платинового волосся Єви. Він — частина їхньої екосистеми! Для їхніх магічних радарів це просто побутовий пил, природний фон. Вони його не помічають, бо він просто нікчемний для великої магії!

Дзеркало раптом затуманилося, і на його поверхні з'явилася картинка з кухонного столу київської квартири. Звук був трохи специфічним, наче Кощій слухав усе через шар вати, але розібрати слова було цілком можливо.

На екрані втомлена, але задоволена Єва якраз допивала каву, а Млинцур, розтягнувшись на стільці, ліниво повчав її: “По парних днях ти будеш суворим коучем... а по непарних — галасливою свахою... Клієнти навіть не здогадаються…”

Кощій застиг біля дзеркала, втупившись в екран. Його очі спалахнули фіолетовим вогнем.

— Офіс-трансформер... Сваха... Коуч... — прошепотів він, і його голос забринів від суміші люті й дикого неприхованого захоплення. — Ти дивись, що вигадали! Вона хоче знайти собі заміну серед смертних бізнеследі, повісити на неї прадавній ліс, а сама... сама хоче жити як їй заманеться! Аристарху, ти чув?! Вона звільняє місце для особистого життя! А я? Чому без мене?!!!

— Схоже, вона просто хоче відпочити від твоєї настирливості, Костю, — сухо зауважив Ворон. — І взагалі, ти бачив, що вона про тебе в тому ноутбуці читала? Вона ж знайшла твою київську мережу ломбардів, якою ти володієш як Костянтин Невмирака. Вона вже знає, що ти тут, під носом, золото скуповуєш!

Кощій обурено повернувся до фамільяра, поправляючи халат.

— Я не скуповую, я інвестую в людську скруту під чесний відсоток! Це легальний бізнес, заснований на капіталізації матеріальних цінностей! До речі, бренд “Нам довіряють віками” — це моя особиста знахідка, звучить солідно. Але річ не в тім... Вона знає про мене! І вона збирається відкрити свій трансформер прямо на моїй території — на Золотих Воротах! У приміщенні колишньої аптеки!

Некромант раптом замовк. Його погляд став мрійливим. Він згадав, як майже дев'ятсот років тому Єва — тоді ще юна дика відьма з очима кольору весняного моху — вперше спалила його передовий загін скелетів просто тому, що вони “гриміли кістками й заважали їй збирати ранкову росу”. Він закохався в неї миттєво. 

За ці століття він дарував їй замки, пропонував корону Тридев'ятого царства, приносив до ніг голови драконів, а вона лише сміялася, крутила дулі й тікала у свій ліс до лісовиків. Ні, були у них і кращі дні, й любов десь у лісі під кущем, і навіть вона в його замку трохи жила, але то все не те. Все не так…