9.4. Бізнес смертних — це витончене пекло 

Випивши каву, Єва знову замислилася. П'ятим варіантом їй бачився ексклюзивний центр антивікової магії й відьмацького спа. Можна було б возити болотяний мул із її рідного лісу, фасувати його в дорогі скляні баночки й робити панянкам омолоджуючі маски, продаючи це багно під виглядом “екстракту рідкісних глибоководних водоростей” за ціною крила від літака. Сама ж Єва виглядає на тридцять років у свої дев’ятсот з гаком — найкраща жива реклама бренду.

Шостим, радикальним напрямом могло стати вузькопрофільне агентство з вигнання побутових бісів та очищення елітної нерухомості. Сучасні кияни масово купують квартири в новобудовах чи старому фонді, а потім страждають від того, що там стіни плачуть або ночами хтось тупає. Мовляв, барабашки якісь позаводилися. Вона б професійно викурювала звідти духів колишніх мешканців, шкідливих привидів і дрібних бісів, які підселилися через постійні сімейні скандали.

Сьомим варіантом, суто для душі й швидкого заробітку, можна було відкрити курси екстрасенсорного тайм-менеджменту й грошової магії. Навчити топменеджерів відкривати “фінансові портали” й  медитувати на купюри, паралельно підливаючи їм у чай настій із конюшини для везіння в бізнесі. Вони б молилися на неї як на свого головного ментора.

Єва крутила ці думки і так, і сяк, аж поки в очах не почало рябіти. Вона бурмотіла собі під ніс, що і те хочеться спробувати, й інше, але якщо зупинитися на чомусь одному, то швидко стане нудно. Стати просто психологом — якось сухо й академічно, доведеться терпіти правила етики. Організувати суто шлюбну агенцію — занадто метушливо, капризні смертні жінки задовбуть своїми анкетами й вимогами, щоб обранець обов'язково не пив, любив тещу і заробляв від ста тисяч доларів на місяць. Чистити аури — монотонно, як робота на конвеєрі. З цим каламбуром і кашею в голові вона врешті закрила ноутбук і пішла трохи подрімати, так нічого й не вирішивши. Зрештою, так і не дочекавшись свого фамільяра, Єва, яка лягла тільки перепочити, заколисана враженнями міста і спілкування з людьми, заснула як убита. 

І ніч жорстоко помстилася їй за фінансову нерішучість. Єві снилися справжні концентровані кошмари, народжені сучасним капіталізмом. Їй снилося, що вона стоїть посеред галасливого Хрещатика у весільній сукні, зшитій зі старої лісової мішковини, а за нею женеться гігантський розлючений натовп лисих наречених із Тіндера, яким вона в образі свахи необачно пообіцяла підігнати ідеальних чоловіків. 

Наречені розмахували зів'ялими букетами троянд, тупали підборами й кричали на всю вулицю, вимагаючи свій успішний успіх і питаючи, чому у їхніх обранців за душею тільки електросамокат і підписка на “Нетфлікс”. Жінки насідали, звужуючи кільце, і Єва вже збиралася злетіти, але раптом сон різко міняв декорації. Вона опинялася в глухому кабінеті психолога, де на маленькій табуретці гірко плакав величезний триметровий рогатий біс. Він розмазував сльози кошлатими лапами й скаржився, що в нього впало лібідо через ретроградний Меркурій і токсичні стосунки з відьмами, а вона в паніці перебирала баночки з болотяним мулом, не знаючи, яку маску йому приліпити, щоб він нарешті замовк і пішов геть.

Вранці Єва підхопилася на ліжку в холодному поту, з дикою мігренню і платиновим волоссям, що стирчало в різні боки, як від потужного удару струмом.

Млинцур уже сидів на самому краї ліжка, затишно підібгавши м’які лапи під пухнасте пузо, і уважно спостерігав за її бурхливим пробудженням своїми великими жовтими очима. На його морді застиг вираз глибокого кулінарного очікування.

— Ох, Млинцуре... — застогнала Єва, хапаючись за скроні, в яких пульсував біль, і повільно сповзаючи разом з ковдрою на підлогу. — Це був не сон, а якийсь жах. Мене мало не розірвали на шматки незаміжні місцеві жінки, а потім довелося консультувати депресивного чорта. Бізнес смертних — це якесь витончене пекло, навіть для такої досвідченої відьми як я. 

Млинцур у відповідь тільки похитав головою, а Єві вчулося: то, може, повертаємось у ліс? “Та нізащо!” — подумки вигукнула вона, отримавши енергетичний поштовх для подальшої діяльності у місті. Зрештою, бо хто, як не вона? Отож-бо й воно!