9.3. “І пил в очі пустила, і чакри чисті…” 

Про те, що Кощій так непогано влаштувався в сучасному Києві й тримає під собою цілу мережу підпільних і легальних ломбардів, вона дізналася абсолютно випадково. Буквально вчора, коли знемагала від нудьги й тестувала новенький ноутбук. Тільки-но Явдоха тицьнула пальцем у якусь іконку, як на весь екран випав яскравий рекламний ролик з нахабним слоганом: “Ваші цінності — у надійних руках. Нам довіряють віками”. Рекламу крутила контора, яка офіційно належала якомусь Костянтину Невмираці. 

Ні, ви бачили таке? Безсмертний, як з’ясувалося, тепер у нас тут Невмиракою став. А… та хоч тим, що з косою, аби тільки не заважав їй реалізовувати її проєкти.

Явдоха тоді ледь чаєм не подавилася від такого нахабства. Те, що цей сухоребрий скнара вигадав собі серед людей таке промовисте прізвище і навіть не ховався, було цілком у його дусі. А от те, що він зробив бізнес на людській скруті, зносячи у свої засіки все — від обручок до крадених айфонів, — змусило її щиро по-відьомськи позаздрити. Кощій завжди вмів витягувати з людей останнє, але відкрити ломбарди під людськими іменами — це був вищий пілотаж цинізму.

Вона клацнула мишкою на оголошення. 

— Млинцуре! — крикнула у бік темного коридору. — Дай щурам спокій! Завтра йдемо дивитися локацію для контори. Час виходити на ринок великих гравців.

Проте коли договір оренди вже був віртуально схвалений у її голові, постало головне наймерзенніше питання: а чим, власне, там займатися? Єва підперла підборіддя руками й втупилася у миготливий монітор. Назвати контору “Центр виправлення кривих доль” — це красиво, масштабно і… дуже солідно. Але під яку статтю КВЕД (тьф-фу, почала вона плюватися, і повидумують же таку дурню) це підігнати і яка саме вивіска заманить сучасного затурканого киянина? Чи то пак… киянку. 

Прадавня магія вимагала маркетингової конкретики, тож у її голові точилася справжня битва концепцій. Може, молодильними яблучками почати торгувати? Їх же є безліч варіантів. Але ні, з яблучками якось потім розберемося… 

Першим варіантом таки крутилася елітна шлюбна агенція “Я ваша сваха”. Смертні зовсім розум втратили на своїх інтернет-знайомствах, обирають партнерів по ретушованих картинках, як породистих коней на ярмарку, а потім роками бігають по судах, бо характером не зійшлися. Вона б їм швиденько пари підбирала, дивлячись прямо на сумісність аур і переплетення ліній долі, а якщо клієнт попадеться тугий, то можна й легким приворотним ментолом у каву бризнути для прискорення процесу.

Другою думкою був кабінет практичної психології й коучингу. Можна назватися якимось хитромудрим “інтегральним психологом” для столичних багатіїв, адже багаті теж плачуть, і платять за те, щоб їм ці сльози витерли, набагато більше. Вона б слухала їхнє нескінченне ниття про емоційне вигорання, екзистенційні кризи й токсичних батьків, глибокодумно кивала б з розумним виглядом, а в процесі — просто акуратно знімала з них пристріт і задавнену порчу за допомогою звичайної кухонної солі, загорнутої в паперову серветку з логотипом фірми.

Третім напрямом міг стати салон експрес-чищення аур і енергетичного детоксу. Тут маркетинг вимагав технологій: поставити в центрі кімнати якусь модну неонову капсулу з купою блимаючих датчиків, саджати туди наляканого клієнта, а під виглядом “інноваційних квантових вібрацій” просто обкурювати його прадавнім карпатським ялівцем і дикою шавлією. І пил в очі пустила, і чакри чисті, як після бані.

Четвертим пунктом ішов класичний салон розкладів Таро й астрології. Це була взагалі золота жила, хоч і трохи попсова у двадцять першому столітті. Але якщо карти в її руках будуть не паперовим сувеніром із найближчого книжкового, а артефактами, зарядженими її особистою відьомською силою, вони клієнтам таку правду-матку прямо в обличчя різатимуть, що ті зі сльозами й благоговінням вискакуватимуть з кабінету, залишаючи кругленькі суми. 

Але це було ще далеко не все, та Яга трохи стомилася, тож вирішила влаштувати собі перепочинок від думок про роботу з горнятком смачної кави. А що? Заслужила ж? Звісно, що так? Чи хтось думає інакше?!