9.2. Яга шукає офіс 

Вона, вмить забувши про Олега, швиденько мотнулася в найближчий “АТБ” купити молока для кави й червоної риби для Млинцура, бо пхатися на базар за його улюбленою підчеревиною у Яги не було бажання. А вже коли поверталася назад, у ліфті зіткнулася з Маргаритою — жінкою, яка виглядала як втілення спокою й духовності. Йога-мат під пахвою, на шиї — амулет, “заряджений на любов”. 

Але Єва, яка за своє довге життя бачила багато що, здригнулася. Всередині Маргарити вирувала чорна, як дьоготь, заздрість. Вона так щиро бажала своїй подрузі провалитися на іспиті з медитації, що повітря в ліфті стало важким.

“Ось тобі й “ом”, — хмикнула про себе Явдоха. — В тебе в аурі стільки дірок від злості, що через них скоро протяги почнуть свистіти”.

Виходячи на своєму поверсі, Єва зустріла діда Панаса — місцевого консьєржа, якого всі вважали просто бурчливим старим. Але крізь нього пробивалося дивне, золотисте світло — туга. Він щоночі розмовляв із портретом своєї покійної дружини й більше за все на світі хотів, щоб його внук хоч раз подзвонив не для того, щоб попросити грошей на крипту. 

Та й які в нього ті гроші! Ехх…

— Ех, люди-люди... — зітхнула Єва, заходячи у свою квартиру. — Зовні — красивий фасад, бо що інші скажуть, а всередині — аварійний стан.

Опинившись удома, вона сховала рибу в холодильник і розкрила ноутбук, який замовила вчора зранку, а на вечір кур’єр його вже й доставив з усіма потрібними їй програмами (додатково платила, хитала вона головою, здерли як за Кощія рідного), прямо на кухонному столі поруч із казанком. Млинцура поруч не було — кіт, мабуть, пішов інспектувати вентиляційні шахти на предмет магічних витоків. Ну, чи місцевих кицьок, то вже що йому на душу піде. 

— Так, — сказала вона сама собі, відкриваючи чистий файл у “Ворді”. — Ця людська мережа працює справно. І клієнтів тут — ціле місто, тільки свисни. Але де мені їх приймати? У цій студії? Тут же пахне борщем і Млинцуром. Не солідно. 

А кіт так нічого й не знайшов, хоч і грався планшетом лісовика вчора увесь вечір, поки в нього не здохла батарея. Тож вона сама почала думати, яким бачить власний офіс, щоб і їй було зручно, й клієнтам комфортно, бо інакше не підуть. Сучасні клієнти в нас, як та знаменита Галя, усі чисто геть балувані…  

— Це має бути місце, яке навіює священний жах і впевненість у тому, що тут тобі поможуть. Щоб людина заходила і відразу розуміла: тут не жартують. Ніяких бізнес-центрів зі скла й бетону. Там магія заземлюється. Мені потрібно щось старе. З історією. Може, підвал у старому будинку на Подолі? Або мансарда з горгуліями?

Єва почала швидко друкувати (людські навички з’являлися в неї миттєво, досить було на щось просто подивитися), і її пальці літали по клавішах так, що іскри сипалися на килим. Офіс її мрії мав чіткі параметри. Стеля обов'язково висока, щоб дим від зілля не виїдав очі клієнтам, хоча легка сльозогінність лише сприяє щирості на прийомі. Стіни потрібні товсті, щоб емоційні вибухи чи крики відвідувачів не турбували поліцію й чутливих сусідів. 

А ось локацію таки слід обрати в самому центрі, але в такому закрученому провулку, який знайде тільки той, кому справді припекло в житті. З меблів вона планувала поставити велике крісло для себе, схоже на трон, але з хорошою ортопедичною спинкою, і маленьку незручну табуретку для клієнта, щоб той не розслаблявся і швидше переходив до суті проблеми. І головне, оренда має бути такою, щоб господар не заглядав щодня і не питав, чому з-під дверей іноді виповзає підозрілий фіолетовий туман.

Раптом на екран ноутбука вискочило рекламне оголошення про оренду приміщення в колишній аптеці на Золотих Воротах. Будинок 1905 року, та ще й старі німецькі сейфи у подарунок.

Єва замерла. Золоті Ворота — практично серце міста. Старе серце. 

— А сейфи? — вона посміхнулася, і в її очах на мить промайнуло щось від тієї прадавньої Явдохи, яка колись одним лише поглядом змушувала тремтіти цілі воєводства й ховатися по лісах озброєних воєвод. — Це взагалі чудово. Костя Невмирака зі своєю мережею ломбардів і банками лусне від злості, коли дізнається, що я відкрилася в місці, де енергія грошей, пристрасті й крові безперебійно тече вже кілька століть поспіль. Таке джерело перебити — це йому не золото у бабок скуповувати за їхні гріхи. Отже, втілюємо цей варіант…