РОЗДІЛ 8. Бізнес-план на коліні й ефір, якого не було  8.1. Депресивний демон у пухнастій шкірі 

Насправді вона ще на багато питань навіть не починала шукати відповіді. Чого, спитаєте. Бо в неї елементарно не було на це діло зайвого часу. А все тому, що підкорення київського інфопростору вирішено було почати негайно, не відкладаючи на понеділок. Тим паче, що “Інстаграм”, у який Явдоха таки зазирнула перед сном, виявився не страшним магічним лабіринтом, а звичайним цифровим ярмарком марнославства. 

Там кожен другий “маг у третьому поколінні” просто вдало виставляв світло для фотографій, начіплявши на себе китайського пластикового агату й видаючи дешеві фокуси за прадавні таємниці герметизму. Справжня Яга лише розминала пальці, передчуваючи, як завтра цей ринок трісне по швах від появи реального важковаговика. 

Для кращого розуміння трендів вона навіть підписалася на трьох топових езотеричних блогерок Києва. Ті у своїх відео крутили кришталеві кулі, загадково шепотіли про ретроградний Меркурій, обіцяючи “пробити фінансову стелю” за допомогою дихання маткою. Явдоха від такого видовища ледь не вдавилася чаєм із чебрецю: у її часи за таку халтуру мольфари просто перетворили б горе-відьом на гарбузи й пустили на кашу. Сучасні ж смертні за цей сурогат платили тисячі гривень, ставили лайки й писали в коментарях “Дякую за потоки сили, матінко”.

Вона вже прямо бачила ці заголовки у сторіз: “Повернення прадавньої сили” або “Як відьма з болота навчить вас заробляти мільйони без реєстрації й смс”... 

Але масштабні стратегії вимагали правильної атмосфери. Офісний костюм-трійка смарагдового кольору вже дбайливо висів на плічках, чекаючи свого ранкового тріумфу, а сама відьма повернулася до свого звичного комфортного стану. Вона підтягнула ступу, попередньо зменшивши її до прийнятних для квартири розмірів, ближче до вікна, знову влаштувалась у ній, як у м'якому кріслі, й кинула погляд на свого супутника.

Млинцур, цей депресивний демон у пухнастій шкурі, сидів на підвіконні й спостерігав, як Явдоха розкладає на кухонному столі свої робочі інструменти для завтрашнього ефіру. У його погляді було таке глибоке презирство до всього земного, прогресивного й цифровізованого, що якби це презирство можна було конвертувати в електрику, Млинцур самотужки забезпечував би світлом невелике обласне місто типу Житомира, ще й на підсвітку панорамних ресторанів у центрі Києва залишилося б. 

Він навіть вухом не повів, коли кругла світлодіодна лампа раптом спалахнула яскраво-фіолетовим світлом, тестуючи “магічний” режим.

Явдоха у хвилини ніжності іноді називала його Мурчиком — суто щоб потішити його темне его зменшувально-пестливою кличкою смертних котяр, яка зазвичай доводила цього конкретного чотирилапого до тихого сказу. У такі моменти на його морді проступав такий вираз, наче йому в миску замість свіжого м'яса насипали дешевого сухого корму з кукурудзою. Неофіційно ж він проходив за документами як “капловухе непорозуміння”, “пожирач підчеревини” або “ваше Темнійшество”.

Звідки він узагалі взявся в її житті? Явдоха завжди пам’ятала, що Млинцур — це не якийсь там звичайний вуличний приблуда, який навчився жалібно нявчати під гастрономами. Колись давним-давно він був чесно… виграний у карти. 

Понад півтисячоліття тому Явдоха перекинулася в дурня на засаленому столі шинку з одним заїжджим дрібним демоном з Перехрестя. Той демон, самовпевнений і дурний, як усі нижчі чини пекла, поставив на кін “невичерпне джерело сарказму й потойбічної мудрості”. Ту партію він з тріском програв, здивовано розсипався попелом прямо на підлогу, а на його місці залишилося кумедне чорне кошеня з білою плямою у формі чіткої дулі на пухнастому животі. 

Перші тридцять років Млинцур взагалі відмовлявся визнавати її своєю хазяйкою. Він тричі намагався втекти назад у пекло через димарі старовинних замків, розсипав її найдорожчі сушені мухомори й одного разу навіть зжер цілий сувій із прокляттями для місцевого воєводи, через що два тижні гикав чистим сірчаним полум'ям. Але відьма виявилася впертішою за будь-якого біса. Регулярні порції парного молока, свіжа дичина й повна свобода дій у радіусі чаклунського лісу врешті-решт зробили свою справу, трансформувавши пекельну лють у хронічний, але цілком затишний побутовий цинізм.