7.3. Чорний маг завжди тримав своє слово 

Ммм… оххх… 

У цього чоловіка була дивовижна, ні на що не схожа шкіра — вона пахла загрозою, нічною прохолодою, породистим конем і сухою дикою шавлією. І руки — о, ці руки! Вони могли одним рухом розірвати пащу шаленому левові, захищаючи свої кордони, і водночас неймовірно делікатно, повільно, ґудзик за ґудзиком, розшнурувати найскладніший шовковий корсет на її талії. 

Хоча… це Яга вже трохи вигадала, бо в неї ніколи не було дорогих шовкових корсетів і в палацах вона не жила, але справжня суть справи від того аж ніяк не змінюється.  

Її Костянтин був чорним магом, але в усьому тримав своє тверде слово. Того він ніколи не розмінювався на дріб’язок, не брехав і завжди судив по справедливості. З ним усе було гранично чесно: якщо любив — то до нестями, якщо карав — то за діло. Вона навіть дивувалася, як у нього так виходить бути непохитним, як скеля, і справедливим, як сама смерть. 

Але в усій цій ідилії була одна суттєва заковика.

Саме тоді, у пориві шаленої пристрасті на купі ведмежих шкур біля вогнища, коли зірки над лісом плавилися від їхньої спільної магії, Костя притиснув її до себе і гаряче прошепотів на вухо зовсім не “Я кохаю тебе, Єво”, що вона тоді мріяла почути. Скорочене від Явдохи — Єва — з його уст завжди звучало як початок якогось гріховного закляття. Але цього разу цей комерсант видав зовсім інше:

— Євусю, слухай… А давай оформимо твою хатинку як наше спільне сумісне майно? Там же, я підрахував, акурат під порогом потужний вузол сили знаходиться. Земля підніметься в ціні, захистимо активи, зробимо там закритий клуб…

Явдоха згадала ту ніч, коли вона, розімліла від його обіймів, майже погодилася. Вони лежали під зорями, і Костя, замість того щоб дивитися на її глибоке декольте, яке того вечора було підсилене особливою приворотною магією і виглядало просто карколомно, захоплено малював пальцем у повітрі фінансові схеми.

— Розумієш, Євусю, — палко доводив він, перебираючи її тоді ще довге густе руде волосся, — безсмертя — це не мета. Це ресурс! Оборотний капітал! Якщо ми замкнемо твою регенерацію на мій золотий запас і підключимо до цього договори з водяниками, ми зможемо тримати в страху всі царства. Ми зробимо абсолютну монополію на дива і чаклунство!

Саме в ту хвилину вона зрозуміла: у Кості в грудях замість серця починав проростати важкий залізний калькулятор. Він хотів не її. Він хотів її ексклюзивну ліцензію на вищу відьомську силу. Це було по-своєму чесно й справедливо, у стилі справжнього темного, але Ягу такий бізнес-план чужим коштом відверто образив.

— Знаєш, куди засунь свою монополію? — лагідно запитала вона тоді, підводячись і одним різким рухом натягуючи спідницю, яку вже було майже згубила.

— Куди? — наївно й щиросердно запитав майбутній олігарх.

І Явдоха пояснила. Максимально детально. Зі схемами, тривимірною візуалізацією й використанням таких прадавніх старослов’янських зворотів і проклять, які зараз суворо заборонені навіть на найбільш зашифрованих форумах у даркнеті.

Наслідки тієї розмови розкидали їх по різні боки барикад. Костя вибрав золото, сухі цифри й голку в яйці (чисто для безпеки й диверсифікації ліквідних активів), а вона — свою повну незалежність, гордість і законне право їсти мухомори на сніданок, не звітуючи перед чоловіком. Відтоді їхнє спілкування звелося до холодного нейтралітету, який зрідка порушувався офіційними юридичними прокляттями, судовими позовами через межі лісу й дрібними капостями на кшталт наведеного на його коней поносу. 

І хоч тепер він сидів десь далеко, рахуючи свої незліченні багатства, його невидима турбота у вигляді торби з грішми все одно іноді її наздоганяла.