6.3. Без фейків не обійшлося…  

Найбільше ж обурення у Явдохи викликав розділ, де описувалися її стосунки з іншими представниками прадавніх сил, бо вона вважала все, що там було про це написано, відвертою брехнею або, як зараз кажуть, фейками. Тож відьма аж підскочила в кріслі, ледь не збивши підбором чашку.

— Служба Кощію?! Щоб я, вільна, самодостатня жінка, служила цьому сухому гаманцю, цьому занудному тирану?! — від обурення її платинові кучері аж злегка заіскрилися лавандовим світлом. — Та ми з Невмирущим завжди були найжорсткішими конкурентами! Він усе своє безсмертне життя накопичував золото, а я — знання. Він чах над глухим металом у підвалах, а я дихала життям і керувала стихіями. Хто кому ще служив — це велике питання! А що працюємо іноді разом… Ну, таке є, від цього нікуди не подінешся… Так про землю ж цю дбаємо! Бо хто про неї подбає, якщо не ми?! 

Вона важко зітхнула і знову сіла, заспокоюючись.

— І оце їхнє вічне: “Вона зла, вона лиха”… Я ніколи не була злою, хвостатий, ти ж знаєш… І лихою теж не була. 

Кіт раптом розплющив одне око й подивився на свою хазяйку: йому, грішним ділом, здалося, що Яга зараз розплачеться, не впоравшись з образою. Але вона трималася, тож він знову поринув у сон. 

— Я була раціональною. І справедливою. Якщо ти прийшов у мій ліс із мечем, щоб зрубати столітні дуби чи просто поглумитися, отримуй по заслугах, перетворюйся на жабу й кукурікай… тьф-фу ти, кумкай на болоті. Але якщо ти прийшов із щирим серцем, без лукавства й прихованих думок, отримуй найкращу пораду, цілющий відвар і чарівний клубок на дорогу… 

Яга знову засопла, тицяючи пальцем у рядки книги, але кіт уже не повівся на її нещасний голос. Бо його Яга — актриса ще та! Прямо цілого погорілого театру, о! І він це чудово знав, бо вивчив її за стільки років, як облуплену. 

— Але ж ні! Оці невдячні витязі, яким я не дала безсмертя чи скарбів за просто так, за гарні очі, поверталися потім у свої села і, щоб виправдати власну слабкість і невдачу, складали про мене найогидніші пісні, — обурювалась вона далі.

Зрештою Явдоха стомилася обурюватися й ненадовго замовкла. Вона повільно закрила важку книгу, і кімната на мить занурилася в глибоку тишу. Але тільки на одну коротку мить, бо довго мовчати вона просто не могла. Образа не давала! 

— Вони зробили з мене монстра, щоб не визнавати власної нікчемності, — тихо, з ледь помітним сумом озвалась Яга знову, дивлячись на обкладинку. — Називали мене “бабою”, бо панічно боялися визнати в мені цікаву, але непідконтрольну їм жінку…

Зітхнувши, Єва підвелася, підійшла до вікна і подивилася на своє відображення у темному склі, за яким миготіли тисячі вогнів нічного Києва. Зі скла на неї дивилася розкішна жінка тридцяти п'яти років з платиново-лавандовим волоссям — зріла, небезпечна, неймовірно вродлива, яка пережила тисячоліття людської брехні, зрад, релігій та імперій.

Тепер вона йшла в місто, де брехня взагалі стала офіційною професією, де її називали “маркетингом”, “піаром” і “особистим брендом”. Але Явдоха не боялася. У світі, де кожен другий смертний оголосив себе експертом, коучем чи просвітленим гуру, справжня Баба Яга була, мабуть, єдиним чесним гравцем, який знав ціну кожному слову. Бо що-що, а чужу брехню вона вміла бачити наскрізь… 

— Що ж, любі мої, — Явдоха хитро посміхнулася своєму відображенню, провела пальцем по новенькому темно-пурпуровому екрану телефона і злегка примружила смарагдові очі, в глибині яких на мить спалахнуло прадавнє небезпечне полум’я свободи. — Подивимося, які казки ви почнете складати про мене в цьому вашому Інстаграмі…

Кіт на підвіконні ствердно муркнув: київському інфопростору офіційно настав кінець. На арену виходила справжня майстриня першоджерел. Тож тримайся, мегаполісе!