5.2. Важкий процес вибору костюма 

Наступною жертвою гніву лісової відьми став ультрамодний піджак із величезними поролоновими плечима. Явдоха вийшла до великого дзеркала, повернулася одним боком, постояла… Потім повернулась іншим… поцокала язиком і суворо звела брови: 

— Хлопче… ой, дівчино. Я в цьому піджаку схожа на лісоруба Сидора після тривалого запою. Куди мені такі плечі? Я шо, мішки з картоплею на дах бойлерної тягати буду? Тут же в одне плече можна сховати три пучки сухого тирличу, а в інше — ціле гусяче крило, і ніхто не помітить. Мені ховати нема чого, я чесна відь... бізнесвумен! Мені треба, шоб мою фігуру було видно, шоб усе, як то кажуть, на своїх місцях стояло! 

Анжела, яка вже подумки прощалася зі своєю премією за місяць і нервово ковтала невидимі сльози, гарячково перебирала найдальші вішалки. Клієнтка була справжньою ходячою катастрофою, але, схоже, катастрофою з безлімітною карткою, тому здаватися було не можна. 

Нарешті, перебравши половину магазину й довівши консультантку до легкого нервового зриву, через що дівчина таки почала заїкатися через слово, Явдоха таки побачила його. 

Це був розкішний діловий костюм-трійка глибокого, майже чорного, але все-таки смарагдового кольору. Приталений жакет чудово підкреслював її молоду фігуру, вузькі штани сиділи як влиті, наче ніжний коханець, обіймаючи її апетитну п’яту точку, а тонка шовкова блуза кольору нічного неба найкраще відтіняла платинові кучері з фіолетовим меліруванням. На довершення образу Явдоха відмовилася від кросівок, які їй пропонували (“я в цих капцях на гумовому ходу наче дика качка по болоту шльопаю”), і вибрала елегантні чорні туфлі на високих гострих підборах-шпильках.

Вона стала перед великим дзеркалом, розправила плечі й хижо посміхнулася, як це зазвичай робить Кощ, коли думає, що вона не бачить. З дзеркала на неї дивилася не просто жінка-вамп, а справжня акула бізнесу, магічна королева, яка готова підписувати мільйонні контракти або, у разі чого, спокійно спопелити конкурента самим тільки поглядом. 

І це була вона! Оце так апгрейд! Оце по-нашому… 

Тканина костюма приємно холодила шкіру, а чарівні іскри всередині Явдохи нарешті заспокоїлися, визнаючи: оця зелена броня — те, що треба для війни у великому місті. Вона злегка повела плечем, перевіряючи, чи ніде не тисне, і зрозуміла, що в такому вигляді можна не просто в банк чи ще кудись іти, а прямо ногами відчиняти двері в кабінет до будь-якого міністра, і той ще сам їй стілець підсуне. 

— Оце тепер усе правильно, — задоволено промурчала Явдоха. — Загортайте. І куртку мою стару теж у пакет поклади, вона мені як пам'ять дорога. Про байкера… Гарний був хлопець, хоч і дурний, зате заводився з півоберту — і він, і його залізна конячка, — тихо, майже ностальгічно додала наостанок, проте продавчиня її вже не почула, бо побігла виконувати попереднє розпорядження. 

Вона знову ефектно приклала синю картку до терміналу. Кощіїв ПІН-код 6666 знову спрацював як чарівне заклинання. Анжела, тримаючи пакет із речами, дивилася на Явдоху вже не просто з повагою, а з якимось священним жахом. Та-ааких клієнток у дівчини ще не було! І, схоже, уже навряд чи й будуть. Ну, хіба якщо ця ще зайде разок, але краще більше.  

Проте сама Яга, взявши зручніше пакети, повертатись у цей магазин не планувала точно, бо це ж треба було витратити стільки часу на просту, здавалось би, задачу: зайти і купити одежину. Ні-ні, вона ось освоїться й знайде магазини, де все у нормальному вигляді, а не надірване й надгризене, того мюди більше ні за які коврижки…