РОЗДІЛ 5. Відьма в “Квадраті” й закони високої моди   5.1. Хто продає таке неподобство?! 

Вийшовши з “Техно-Світу” з темно-пурпуровим “недогризком” у руках, Явдоха відчувала, що цей спальний масив першим починає прогинатися під її волю. Чоловіки на зупинці швидкісного трамвая проводжали її такими поглядами, наче вона була не відьмою з пралісу, а принаймні голлівудською зіркою, яка випадково опинилась у метро, потім вийшла не на тій станції, а в фіналі ще й заїхала не туди.

Але куртка-шкірянка й старі болотяні штани вже не відповідали масштабу її платиново-лавандових кучерів. Для відкриття офісу в центрі й прийому солідних панів і пань потрібен був справжній, як кажуть смертні, лук.

— Так, куди там навігатор показує? Торговий центр “Квадрат”? — Явдоха примружила око, роздивляючись велику скляну будівлю на екрані, яка хоч і була неподалік від ринку, але до неї ще треба було дійти. — Ну, квадрати так квадрати. Подивимося, у що тут сучасних відьом будуть обряджати. 

Вона йшла вздовж базарних розкладок із полуницею й шкарпетками, змушуючи продавців забувати свій товар, а місцевих п'яничок біля пивного кіоску — миттєво тверезіти від одного її погляду. Місцеві бабусі, що приїхали сюди з передмістя, а тепер торгували кропом під парканом, при її наближенні замовкали й починали потай хреститися, інстинктивно відчуваючи, що повз них чеше не просто столична фіфа, а якась дивна сила, від якої навіть молоко може скиснути.  

Тим часом Яга, тримаючи поперед себе навігатор, швиденько пішла туди, куди він її повів. А вже хвилин за десять вона впевнено штовхнула скляні двері торгового центру й опинилася всередині. Від великої кількості світла, дзеркал, парфумів і гучної музики в неї на мить знову закрутилося в голові, та відьма швидко взяла себе в руки. Оглянувши перший-ліпший бутик із модними манекенами у вітрині, вона впевнено, наче на болото до кікімор, зайшла всередину.

До неї одразу підлетіла дівчинка-консультантка з натягнутою посмішкою й бейджиком “Анжела”. 

— Доброго дня! Вам щось підказати? У нас нова колекція в стилі кежуал та оверсайз!

Явдоха обвела поглядом вішалки, зняла двома пальцями якісь штани й розчаровано покрутила носом: 

— Дівчино, а що це за оверсайз такий? І хто тільки продає оце неподобство?! Це що, на когось великого шили, а потім тканина закінчилася й вирішили так продати? Я в такому мішку тільки на болоті від водяників ховатися можу. Це ж якщо я в цьому оверсайзі до солідних людей вийду, вони подумають, що я з голодного краю і доношую пальто покійного дідуся-велетня! Мені треба щось солідне. Шоб я зайшла, і всі одразу все зрозуміли… 

Анжела трохи розгубилася, бо досі з такими клієнтками справи не мала, але професіоналізм узяв гору. Вона повела Явдоху до стійки з діловими костюмами.

За наступні сорок хвилин бідна Анжела дізналася про сучасну моду багато чого нового, про що раніше навіть не підозрювала. Явдоха сховалася в примірочній, і звідти на дівчину посипалися такі нищівні вироки тутешньому асортименту, наче за шторкою приміряла костюми щонайменше головна редакторка модного глянцю (хоча насправді цей рознос мав суто відьомську природу й кількасотлітній досвід). 

— Це що за неподобство? — бурчала Яга, виглядаючи з-за шторки в трендових порваних джинсах. — Це на вас вовки в лісі напали чи у вашої фабрики грошей на цілу штанину не вистачило? І ви за це шмаття просите три тисячі? Та я Кощеєві за такі дірки його голову разом з патлами відірвала б! Неси мені нормальні цілі штани! І нитки шоб не стирчали, наче їх сліпі домовики вночі лівою лапою сукали! 

Консультантка лише блідла й смикала край свого буйджика, не наважуючись сказати, що за ці дірки люди пів зарплати віддають, а бренд розробляли провідні дизайнери в Мілані. Для Явдохи ж увесь цей “італійський шик” виглядав як звичайна лінь ткачів, які просто полінувалися довести роботу до ладу й тепер дурять чесних киян новомодними термінами із телевізора. 

А що, хіба не так?! І нехай тільки хтось спробує сказати, дивлячись їй прямо в очі, що вона помиляється!