4.3. “Шелести, папір, крутися, цифра…” 

…Раптом двері відчинилися, і в приміщення буквально залетів шлейф дорогого аромату (Явдоха по дорозі магічно “позичила” трохи запаху з квітучого куща рідкісної лісової орхідеї, яку побачила в одному з розчахнутих вікон якогось офісу на першому поверсі).

Продавець підняв погляд — і ганчірка випала з його враз ослаблих рук. Перед ним стояла розкішна блондинка з лавандовими кучерями в темно-зелених штанях і шкірянці. 

— Д-добридень… — пролепетав хлопець, миттєво почервонівши до вух. — Чим можу допомогти такій чарівній пані?

Явдоха підійшла до прилавка, сперлася на нього рукою, блиснувши смарагдовими очима, і злегка насмішкувато вимовила:

— Ну що, хлопче, я прийшла. Показуй свій найкращий недогризок. Той, що останній, з підточеним боком.

Продавець залип на кілька секунд, гарячково згадуючи, де він чув цей голос і це формулювання. І тут в його голову прострелила неймовірна думка: учорашня дивна баба в хустці з буряками! Але… як?! Перед ним стояла богиня! Він навіть вирішив, що в нього або галюцинації від перевтоми, або це якась телепередача з розіграшами. 

Він судомно ковтнув повітря, намагаючись не дивитися на її глибокі зелені очі, які, здавалося, бачили його наскрізь разом з учорашньою заначкою від мами й неліцензійним софтом на робочому ноуті. Вся його професійна зверхність техноманіяка, що звик дивитися на місцевих покупців як на біологічну масу без знання гігабайтів, випарувалася за долю секунди під цим важким поглядом платинової красуні.  

— В-ви… ви за “Яблуком”? — заїкаючись, спитав він, не зводячи з неї очей. 

— Ну а за чим же ще. Давай сюди коробку, і шоб колір був гарний, під мої фіолетові пасма підходив.

Той тремтячими руками дістав найновішу модель у глибокому темно-пурпуровому кольорі. 

— Ось… модель “Про Макс”. Найкращий варіант. З вас… — він назвав суму з такою кількістю нулів, що вчорашня вранішня Явдоха ухопилась би за голову, не стримуючи крику.

Але сьогоднішня лише граційно витягла з кишені синю картку від Кощія. Вона піднесла її до термінала, примружила око й ледь помітно дмухнула на пластик, шепочучи про себе: “Шелести, папір, крутися, цифра, з Кощієвої бочки в людську коробку перелийся”.

Термінал пікнув, видав коротку переможну трель, і на екрані з'явився напис: “Оплата успішна”.

Продавець — блідий, як стіна, — видав чек. Явдоха забрала коробку, крутанула пальцем локон із фіолетовим меліруванням і на прощання кинула хлопцеві: 

— От бачиш, а ти переживав. Бувай, любчику. Якщо добре поводитимешся, наступного разу прокляття на заїкання зніму за п'ять хвилин, не залишаючи це паскудство на три доби… 

Хлопець лише безпорадно кивнув, проводжаючи очима платинову хмару її волосся, поки двері кіоску тихенько рипнули, закриваючи за нею цей нереальний, магічний всесвіт. На міських вулицях пахло фастфудом, розігрітим асфальтом і бензином, а в ніс намагався залетіти тополиний пух, але Явдоха йшла крізь цей міський гул так, наче весь район уже належав їй за замовчуванням, а Кощієва безлімітна картка в кишені просто фіксувала цей незаперечний історичний факт. 

“Тільки… хто на цього хлопця наклав таке прокляття? — подумки здивувалася Яга, коли зрозуміла, що це була зовсім не її робота. — І хто ж це в нас тут дозволяє собі бавитися з деструктивними програмами? З’ясуємо обов’язково… Силу треба поважати, а не розкидатися нею направо й наліво”.

Вона вийшла на сонячну вулицю, тримаючи в руках заповітну коробку з яблучним “недогризком”. Тепер, коли технічний прогрес був подоланий, її шлях лежав у найближчий великий торговий центр, який тільки був на масиві. Треба було терміново перевдягнути цю нову розкішну жінку у відповідне вбрання, бо куртка курткою, а бізнеследі, якою вона планувала стати, вимагала повного гардеробного апгрейду. Значить, ним Яга й займеться…