РОЗДІЛ 4. Операція “Грушка” й платиновий апгрейд   4.1. Важка робота над образом 

Ранок другого дня на Борщагівці Явдоха зустріла в чудовому гуморі. Борщ виявився не просто смачним, а по-справжньому цілющим, ніч у теплій квартирі без протягів — благодатною, а синій пластиковий прямокутник Кощія з ПІН-кодом 6666 у кишені додавав такої впевненості, що її відьомська сила всередині аж замурчала, наче ситий кіт.

До речі, про кота. Він лежав на старому, ще радянському штибу дивані (і як тільки зберігся?), розкинувши лапи на всі чотири боки, і всім своїм виглядом показував, що міське життя — штука непогана, якщо вчасно подають підчеревину. Ну, чи ще щось смачненьке… 

Млинцур навіть не ворухнувся, коли Явдоха випадково зачепила ногою стару емальовану миску, що лишилася від хазяйки цієї квартири. Він лише глибше загорнувся у вицвілий плетений плед, який тут лежав на кріслі, й ліниво випустив один пазур, по-своєму мітячи територію панельної “чешки”. Сонце з вікна падало точно на його вуса, і кіт усім своїм єством демонстрував: Борщагівка — це, звісно, не рідні прадавні хащі з віковими дубами, але якщо на плиті стоїть п'ятилітровий казан із м'ясом, то він згоден потерпіти цей міський затишок ще кілька днів.

Підійшовши до великого дзеркала у шафі-купе, яке Валентина Петрівна так старанно натирала мікрофіброю до того, як здала цю квартиру, вчорашня лісова відьма прискіпливо втупилася у своє відображення. Звідти на неї дивилася звична розпатлана лісова баба, хоч наче й нічогенька така. Але… зморшки навколо очей, сивувате волосся, яке вона зазвичай ховає під хусткою. І загалом це був вигляд жінки, яка бачила ще хрещення Русі й трохи від цього втомилася.

— Так не годиться, — пробурчала Явдоха й спочатку потяглася рукою за хусткою, а потім різко передумала. — Для офісу в центрі й бізнесу з панями такий образ точно не підходить. Подумають, що я якась ворожка-шарлатанка з вокзалу. Ще перевірок усяких нашлють… А воно мені треба? Тож доведеться згадати молодість. На чому б його зупинитися?

Вона заплющила очі й глибоко вдихнула. Чари, які залежали суто від її настрою, слухняно відгукнулися на внутрішній підйом. По тілу колючими голочками розлилося приємне тепло.

Наступної миті вона різко розплющила очі, вдивляючись у те, що в неї вийшло. На Ягу дивилася строга двадцятирічна дівчина з гострими вилицями й холодним поглядом. А гарна ж яка! 

— Ні, занадто зелена, — критично крутнула головою Явдоха. — Молодим дівчатам у цьому місті, судячи з оголошень у планшеті, платять копійки, а замість нормальних грошей якоюсь кавою-брейк дурять. Напишуть “дружній колектив і кава-брейк”, і думають, що за це відьма з кількасотлітнім стажем їм безкоштовно магію на дедлайни крутити буде! Поваги нема, один обман. 

Вона знову зосередилася. Обличчя попливло, риси округлилися, з'явилася пишна сивина. Відображенню стало десь за шістдесят. 

— Теж ні… Це вже якась завучка з магічної школи чи голова місцевого ОСББ. Суворо, але драйву нема. Не те… А я хочу…  

Явдоха хитро посміхнулася, згадуючи свій теперішній статус: вона вільна, багата жінка, яка прилетіла підкорювати столицю. Внутрішній відьомський барометр чітко зупинився на позначці “розкішні тридцять п'ять”.

Перед дзеркалом відбулося справжнє диво. Зморшки розгладилися самі собою, шкіра набула ідеального оливкового відтінку, губи стали повними й чуттєвими, а очі спалахнули тим самим небезпечним, глибоким смарагдовим вогнем, який легко підпалює чоловічі серця. Але головні експерименти почалися з волосся.

— Нумо, пограємося з кольором, — азартно прошепотіла вона, навіть не стримуючи шаленого блиску зелених очей.

Спочатку волосся стало синяво-чорним, як крило Кощієвого ворона Аристарха. Та вона враз згадала, що Аристарх старий, вельми мудрий і набридливий ще більше, аніж сам Кощій.  

— Фе, класика. Кожна друга відьма в Інстаграмі з таким ходить. Нудно! Мене повинні помітити!!! Отже, я зараз…