3.3. От і побазарували… 

Торговки тільки роти роззявляли, зважуючи їй найкращі шматки. Накупивши три повні пакети овочів, зелені, сметани й свіжого хліба, вона вже збиралася йти назад (борщу ж хочеться!), як раптом її погляд упав на ятку з мобільними аксесуарами й технікою під великою вивіскою «Техно-Світ». На вітрині красувалися телефони.

Явдоха підійшла ближче, згадуючи ранкові мрії.

— Чуєш, хлопче, — звернулася вона до молодого продавця в фірмовій футболці. — Мені телефон треба. Найкращий! Отой, ну… як його… з фруктом на боці.

Продавець презирливим поглядом зміряв її зовнішній вигляд. Що? Оця… хоче “Яблуко”? За які бабки?! Вона ж, відчувши від нього дух зневаги у свій бік, вже хотіла проклясти його на вечірнє заїкання для початку на три доби, але потім передумала: їй однаково треба було це кляте “Яблуко”! Не може ж вона тільки що, й відразу всіх проклинати. Треба з ними інакше виховну роботу проводити, бо так за час її відрядження у мегаполіс у ньому й людей не залишиться, яких вона не прокляла!

— Жіночко, ви маєте на увазі останню модель з яблучком? — нарешті відмер він, припинивши відверто-зневажливо її роздивлятись. 

Явдоха придивилася до малюнка на коробці, скривилася, покрутила носом і розчаровано сплюнула через ліве плече прямо на чистий кахель:

— Тьху, яке яблучко? Хіба то яблучко? То недогризок якийсь недоїдений! Якась капосна гусінь його з боку підточила, а ви мені тулите за такі гроші! Мені нормальний фрукт треба! Нема у вас з нормальним, цілим фруктом? Ну, наприклад, з грушкою? Грушка ж набагато смачніша, соковитіша, духмяніша!

Продавець розгублено моргнув, намагаючись згадати, чи є в купертінівській лінійці смартфонів бренд «Грушка», й зрозуміти, чи не втекла ця клієнтка з якоїсь специфічної установи.

— Е-е-е… тітонько, телефонів «Грушка» не існує. Є тільки яблука. 

“Що? Тітонька? Може, все-таки проклясти? Нехай погикає трохи, дивись, і порозумнішає за кілька днів…” 

Кіт, який висунув носа з пакета з буряками, презирливо подивився на хлопця. Смертний явно не розумів, наскільки близько підійшов до краю прірви. Один невірний рух — і замість премії за продаж флагмана він до кінця життя тільки те й могтиме, що квакати, як жаба. Коте витончено покрутив лапою біля вуха, показуючи Явдосі, що з цим неосвіченим екземпляром навіть зв'язуватися соромно для відьми її рівня.

— От дурні смертні, — зітхнула Яга, забираючи пакети з буряками. — Самі обгризки купують, ще й моду з цього зробили. Ладно, хлопче, живи поки що. Прийду до тебе по дню, коли борщ зварю. На ситий шлунок я розберуся, що це за недогризки такі нещасні й чому за ними вся молодь убивається.

Повернувшись на квартиру, Явдоха нарешті розгорнула своє відьомське дійство. Срібний казанок став на газову конфорку,  як рідний, М'ясо закипіло, пускаючи по всій квартирі такий шалений густий аромат, що кіт сидів біля плити й віддано гіпнотизував кришку, крутячи хвостом від нетерпіння. Яга спритно кришила буряк, затирала все старим салом із часником і шепотіла над парою прадавні заговори на ситість, багатство й гарний настрій. 

Звісно, стара витяжка, яку тут притулили якісь безрукі майстри, бо вона реально обіцяла відвалитися, з таким магічним напором кулінарії не справлялася, тому аромат справжнього українського борщу з легким відтінком болотяного зілля швидко просочився крізь щілини дверей у під'їзд. Сусіди по поверзу, які саме поверталися з роботи, судомно ковтали слину й суворо випитували один в одного, хто затіяв цей гастрономічний терор, від якого шлунок вивертало навіть у тих, хто встиг добре пообідати.  

Коли борщ нарешті зварився й трохи настоявся (довше не було коли, бо їсти дуже хотілося), став темно-бордовим, майже чорним від густоти, Явдоха насипала дві великі миски — собі й коту. Бо Млинцур, треба сказати, іноді її вариво дуже навіть поважав… 

Вона сіла біля вікна, зачерпнула ложкою густої сметани і з задоволенням подивилася на сонячну Борщагівку. Тепер, коли в кишені була чарівна картка від Невмирущого, у шлунку — найкращий у світі борщ, а перед очима — цілий мегаполіс, можна було починати велику гру.

— Ну що, хвостатий, — усміхнулася Явдоха, витираючи губи паперовою серветкою (треба звикати до тутешніх правил, рукавом, як дома, тут не тертимеш, хоч і зручніше). — Перший етап пройдено. Завтра йдемо купувати той бісів недогризок, а тоді — шукати офіс у центрі. Побачимо, як цей Київ витримає стару відьму з Борщагівки, яка ще не знає, як насправді хоче виглядати!