3.2. На базар за м’ясом! 

Завдяки планшету й Савчиним попереднім лекціям, який намагався втолкувати їй те, що сам знав, Явдоха швидко знайшла сайт оголошень про оренду квартир. Брати пафосні новобудови вона не схотіла — там скрізь консьєржки сидять, виглядають як відставні інквізитори, все випитують. Їй підійшов варіант простіший: “Здам “чешку” на тривалі терміни, без тварин. Господиня Валентина Петрівна”.

— Про тварин ми їй нічого не скажемо, ти в нас не тварина, ти — фамільяр, — підморгнула вона коту, і вже за пів години вони удвох стояли під під’їздом старої дев’ятиповерхівки всередині масиву.

Та сама Валентина Петрівна — огрядна жінка в картатому халаті, з хімічною завивкою на голові й поглядом досвідченого митника — оглянула Явдоху з ніг до голови. Шкіряна куртка, хустка як у старої баби, дивний баул… Господиня явно збиралася відмовити, але тут Яга, не кліпаючи, увімкнула свій фірмовий відьомський гіпноз, трохи розбавивши його шелестом новеньких купюр із портретом Сковороди.

— Добридень, голубонько, — лагідно почала Явдоха, хоча в голосі все одно проривалися хриплі лісові нотки. — Нам би квартиру. Ми люди тихі, здалека приїхали, з самого пралісу… тобто, з передмістя. Платимо наперед за три місяці. Папери ваші мені без надобності, ось вам гроші, беріть, не ображу.

При виді такої кількості «Сковороди» Валентина Петрівна миттєво забула і про паспорт, і про правила, і про те, що від баула Явдохи смерділо болотом і сушеними жаб’ячими лапками.

— Ой, ну що ви, яка ж я голубонька, можна просто Валя, — защебетала господиня, миттєво ховаючи пачку в кишеню халата. — Квартира хороша, чиста, телевізор працює, плита газова — супчик зварите… Тільки дивіться мені, щоб ніяких гулянок і ніяких котів! Бо у мене на них алергія, я котячий дух за кілометр чую!

Чорний відьмин кіт, який у цей момент сидів у баулі, затиснувши зубами власний хвіст, щоб не чхнути від її дешевих смердючих парфумів, подумки пообіцяв Валентині Петрівні напудити в її найулюбленіші капці, якщо вона ще хоч раз так назве його рідний вид. 

Проводячи швидкий інструктаж користування радянським майном, хазяйка підозріло косилася на застебнуту торбу, яка час від часу дивно здригалася й видавала глухі звуки, схожі на обурене буркотіння. 

— А що це у вас там так ворушиться? — прищурилася вона. 

— Та це… приворотне зілля свіже, — не моргнувши оком, збрехала Явдоха. — Смикається, бо ще не настоялося. Ви не переживайте, воно з відрами не бігає, меблі не шкрябає. 

Валентина Петрівна лише тричі перехрестилася, подумки вирішивши, що за такі гроші вона готова терпіти у своїй “чешці” навіть сеанси чорної магії з викликанням духів. 

Щойно за господинею зачинилися двері, Явдоха випустила фамільяра, скинула шкірянку й по-господарськи оглянула кухню. Плита була старою, справді ще радянською, але робочою, і то хліб.

— Так, база є! Тепер бігом на промисел, — скомандувала Яга.

До місцевого ринку “Дніпро” вони йшли пішки. Отут Явдоха нарешті відчула себе у своїй тарілці. Навколо вирувало життя: кричали продавчині, пахло свіжою зеленню, м'ясом, солоними огірками. Це було так схоже на ярмарки її молодості, що відьма аж розцвіла.

Вона підходила до прилавків і вибирала все найкраще, торгуючись так, що борщагівські перекупки аж лисіли від поваги до цієї дивної жінки в хустці.

— Мені оцього бурячка, молоденького, шоб кров'ю на зрізі пахнув! — командувала вона. — І капустину, шоб хрустіла, як кістки Кощія під гарячу руку! А м'ясо де? Дай-но мені отой шматок підчеревини й мозкову кісточку, шоб навар був такий, шоб ложка стояла й не падала! 

— Та ви що, жіночко, дивіться яке м’ясо, свіже, тільки зранку бігало! — спробувала виправдатися пишногруда продавчиня, підсовуючи Явдосі трохи завітрений шматок свинини. 

Явдоха нахилилася ближче, зазирнула жінці прямо в зіниці й тихо, але вагомо прошипіла: 

— Бігало воно, голубонько, ще за царя Гороха. Якщо зараз же не дістанеш мені он той парний шматок із-під прилавка, у тебе молоко вдома скисне прямо у корови у вим’ї, а ваги почнуть показувати, скільки заважує твоя совість. А воно тобі треба перед вихідними? 

М’ясничка зблідла, миттєво сховала старий шматок і тремтячими руками дістала найкращу, королівську вирізку, навіть забувши порахувати зайві тридцять гривень решти. Яга ж, побачивши таку запопадливість, тільки щиро посміхнулася…