РОЗДІЛ 3. Перший день у великому місті   3.1. Безцінна допомога Кощія 

Століттями ранок Явдохи починався з густого туману, що тихо повз над болотом, ситого сопіння її кота, який повертався з нічного полювання, й сонного рипіння її власної хатки, що переступала з лапи на лапу, розминаючи суглоби, щоб не боліли від старості. Але саме цей конкретний ранок на Борщагівці зухвало наплював на всі лісові традиції, до яких звикла Яга. Він почався з дикого гуркоту сміттєвоза, який під вікнами висоток так запекло тарабанив металевим контейнером, наче намагався витрусити душу з усього мікрорайону разом із залишками її відьомського сну. 

Почувши цей гуркіт, Явдоха сердито розплющила очі, підняла голову з торбини, яку вночі підіпхала собі під вухо, обтрусила з плечей нічну росу й потягнулася, хруснувши суглобами так, що аж злякано каркнула ворона на сусідній тополі. Кіт уже сидів на краю руберойду, вмивався лапою і презирливо спостерігав, як унизу, поспішаючи на швидкісний трамвай, дріботіли заспані смертні. 

“І чого б ото я так спішив? Ніхто й нікуди не втече…” — думав собі він, та люди, звісно, його думок не чули, тож і далі, як мурахи, бігли кожен у своїх справах. 

Ступа теж була на місці. Завантажена усіма її пожитками, які Яка прихопила з собою в місто, вона зараз прикидалася звичайною дерев’яною діжкою, хіба що тільки завеликою, у якій сільські баби квасять на зиму капусту головками разом з огірками, щоб була потім смачна пелюстка. 

Місцеві голуби, які зранку прилетіли на дах у пошуках чогось їстівного (хоча як би воно сюди потрапило, Яга сходу не второпала), ступу проігнорували, зате на саму Явдоху витріщилися з такою підозрою, наче це вона вкрала їхній улюблений батон, який знайома бабця кришить їм біля найближчого кіоску. Яга погрозила птахам пальцем, пообіцявши перетворити на курей-гриль, якщо хоч один насмілиться зробити якусь капость. Птахи натяк зрозуміли й дружно знялися в повітря, направившись у бік залізничного вокзалу. 

Поки відьма кліпала очима, думаючи, що ж їй першим ділом робити далі, її власний шлунок так забурчав, що стало зрозуміло: якщо вона негайно не з’їсть чогось гарячого, ніякого перезавантаження не відбудеться, і доведеться, як передбачав Кощ, у терміновому порядку повертатися у ліс. 

“А дзуськи!” — подумала вона й вирішила, що треба діяти, а не розганяти голубів і рахувати ворон на борщагівських тополях. 

— Ну що, хвостатий, пора варити борщ, — рішуче заявила Явдоха, підводячись. — Тільки-от біда: казанок срібний є, дрова підпалити — діло однієї іскри з пальця, а де овочі взяти? І головне — на чому варити? Не на даху ж цієї будки вогнище розводити, бо точно пожежники налетять, а в мене з документів — тільки твій хвіст з вухами й куртка байкерська. 

Кіт відвернувся, не бажаючи слухати такі нісенітниці. Взялася перезавантажуватися, то давай, починай уже, а не теревениш пусте, до діла його однаково не притулиш… 

Вона ж знову взяла Лісовиків планшет, згадуючи, що там світилися якісь “грн”. Почала прискіпливо роздивлятися картинки в інтернеті, вивчаючи, як же виглядають ці сучасні папірці.

— Дивись-но, — ткнула вона пальцем в екран під ніс коту. — Оце от сто гривень, тут дядько з вусами, на нашого колишнього воєводу схожий. А оце п’ятсот — тут Сковорода. Ну, цього філософа я ще живим пам’ятаю, хороший був чоловік, дурниць не говорив… А де ж їх узяти, якщо в мене повний мішок золота, яке ні в один автомат не лізе?

Кіт відірвався від умивання, підійшов до її баула, зачепив лапою важку шкіряну торбу, яку Кощій перед самим зльотом ступи настирливо пхав їй під руку, і коротко нявкнув.

— Чого ти там шкребешся? — насупилася Явдоха. — А, Костиків пакунок… Я ж його навіть не розв’язувала. Думала, знов якесь заговорене срібло від пристріту всунув, зануда нещасний.

Розв’язавши тугий ремінець, Яга зазирнула всередину — і аж присіла від несподіванки. У торбі лежав товстий, перев’язаний банківською гумкою, пакунок новеньких, хрустких купюр із тим самим Григорієм Сковородою. Скільки там було, Явдоха навіть порахувати не змогла, але пахло від них солідно, дорогою друкарською фарбою. А на самому дні торби лежав знайомий пластиковий прямокутник — синій, блискучий, з витиснутим золотим ім’ям Yevdokiya Yaga та приклеєним папірцем, на якому кострубатим Кощієвим почерком було виведено: «ПІН-код: 6666. Не тупи, Явдохо, Apple Pay налаштовується через додаток».

— От же ж лис старий! — вигукнула відьма, і на душі їй раптом стало так затишно, наче вона випила теплого молока з медом. — Усе передбачив, супостат Невмирущий! Знав же, що горда Яга назад не повернеться. Ну все, тримайся, Борщагівко, тепер у нас є капітал! Почнемо з тебе…