1.2. Кіт уже в ступі 

Поки Яга так собі думала, на її галявині, схованій посеред дубів, поміж якими росли кущі ліщини, зчинився справжній розгардіяш, якого Явдоха страшенно не любила, бо була жінкою вельми акуратною й спокійною. Добре, хоч хатка слухняно тримала на даху три величезні валізи, намертво прикручені сучасним армованим скотчем.

— Головне — роутер не гризи, за нього кредит ще на три місяці розписаний, — на ходу кинула Явдоха Лісовику, який за ці століття майже не змінився, хіба що придбав вживаний планшет і тепер цупив вай-фай у сусіднього лісництва. — Савка за старшого. Савко, де переноска з котом? Чи він цього разу не побоїться летіти так?

З вікна хатки висунувся припорошений пилом домовик з пляшкою мухоморівки на бджолиній отруті у руках (бузинову тридцятирічної витримки він приховав у коморі — самому знадобиться).

— У ступі вже кіт, Явдохо! Він як боявся літати, так і боїться… І срібний казанок, і трилітровий бутель цілющої води з третього джерела, і сушені жаб’ячі лапки для привороту, які ти місяць тому у ніч на вівторок збирала, там, і твій новий брючний костюм, і навіть фен для волосся не забув спакувати. Тільки давай швидше, бо на в'їзді в місто знову затори, твій навігатор уже червоним світиться! 

Явдоха, так і не второпавши, яке значення мають для неї міські затори, якщо вона летітиме туди в ступі, дістала зі схованки стару, але все ще міцну шкіряну куртку (трофей від байкера, що колись заблукав у її лісі), поправила картату хустку і, враз забувши, що в неї болить спина, впевнено застрибнула в ступу. Жодного срібла чи золота — нормальний, перевірений віками дубовий агрегат, тільки знизу Савка прилаштував підстаканник під термокухоль, а на правому борту красувався свіжий напис: «Яга. Перезавантаження».

— Збирайся, хвостатий. Ми йдемо на перезавантаження, — підморгнула вона коту, який незадоволено мружився з відкритої переноски. Зачиняти її він не дозволяв категорично — бо боявся не тільки літати у відьомській ступі, а й замкнутого простору, хоч не зізнавався в цьому навіть собі. 

З північного боку лісових хащів раптом повіяло знайомим холодом — сирості, підвалу й ображеного чоловічого его. На галявину повільно вийшов Кощій, підтягуючи за собою праву ногу. За останні роки він трохи мімікрував під сучасність: синє кашемірове пальто, скромний годинник за кілька тисяч баксів, але обличчя лишилося тим самим — кольору торішньої крейди, яка з осені до весни провалялася за хатою в кущах, і з виразом глибокого вікового цинізму. 

На коліна він більше не падав — зрозумів, що суглоби дорожчі, а ефект однаково нульовий.

— Знову? — тихо запитав він, сховавши руки в кишені пальто. — Явдохо, люди тепер не викликають диявола. Вони викликають податкову. Куди ти зібралася? До істот, які моляться на курси акцій, вірять у цифрові фантики-криптовалюту і купують у кредит повітря? Ти ж там зів’янеш від їхньої дріб’язковості, Ягусю… Вони ж навіть грішать без смаку. 

— Костю, сонечко підземне, — Явдоха вставила держак від мітли у спеціально передбачений для цього паз, і ступа з глухим гуркотом відірвалася від землі на метр, обдавши галявину густим сухим духом паленого листя й магічного мастила. — Три сотні років тому я тебе послухала й проґавила всю епоху Просвітительства, застрягши з твоїм золотом. Досить. Мені потрібен соціум, спілкування з людьми. Я хочу побачити, як зараз виглядає справжнє зло, бо ми з тобою на фоні сучасних колекторів з інфоциганами — просто дитячий садочок “Веселка” на прогулянці в парку.

— Магія в місті не працює так, як тут, — цинічно зауважив Кощій, навіть не моргнувши. — Там усе продається за папірці й цифри на екрані. Ти повернешся за тиждень.

— Побачимось в інстаграмі, Невмирущий! Тільки не скучай… 

І ступа знялася вгору, залишаючи переляканого Лісовика й похмурого Кощія далеко внизу. Вона не знала, чи зможе з часом змінить ступу на Tesla, а магічну книгу — на MacBook. Але вона точно знала, що повинна це спробувати.

Тож Явдоха востаннє озирнулася на золоте листя, глибоко вдихнула вогке лісове повітря і впевнено перелетіла межу лісу, тримаючи курс на київські Золоті ворота. Стара Яга залишилася в минулому. Попереду, за пеленою міського смогу, вже мерехтіли вогні мегаполісу. Туди тримала курс Явдоха Степанівна, або, що ще краще, Єва.  

І відьма, блиснувши очима, міцніше стиснула мітлу й ледь помітно всміхнулася: вона була готова поставити сто банок сушених мухоморів проти однієї, що Невмирущий не витримає своєї гордої самотності й припхається за нею у Київ максимум за місяць. Головне — встигнути до його появи зняти пристойний офіс, купити кавомашину і надійно сховати від цього зануди свій новий номер телефону. Ну, щоб помучився днів зо три, поки знайде її там…