Глава 3

Я йшла до батьків, думаючи що вони радіють, і чекають мене, але їх обох не було вдома, схоже пішли на роботу, я пішла до себе, переодяглась і пустила на кухню, бо хотіла жахливо їсти, нащастя в холодильнику залишився мій улюблений мамин десерт, тож я сіла і за кожною ложкою думала, адже ім'я Марко здалось мені знайомим, а це виходить був мій однокласник. Коли наступив вечір батьки повернулись. 

-доню... Слухай ми завтра їдемо,тож добре підготуйся. 

-Мамо а куди, і чому так скоро. 

-в нас з мамою з' явились справи у Італії, тому поки що ти будеш вчитись там. Сказав тато. 

Мама теж кивнула я  зраділа, і побігла нагору збирати валізу, і уляглась на ліжко, думаючи про завтрашню поїздку. Я незчулась як заснула. Коли я відкрила очі був світанок, я мигом зіскочила з ліжка, умилась, бігом поснідала, батьки були і здивовані і раді, ми усі зібрались, сіли у машину і поїхали до аеропорту, проте батьки знали що я понад усе боюсь літаків, висоти не боюсь, а літаків... Ми вийшли з машини, батьки зав'язали мені очі, ну щоб не боялась, ми сіли в літак і вилетіли, летіти нам було довго, тому мама сказала що ми можемо з татом поспати, а вона розбудити нас коли прилетимо, умовляти двічі нас не треба було, ми заснули як убиті. Схоже політ тривав довше ніж 12 годин, крізь сон я почула як мама сказала. 

-вставайте соньки ми прилетіли... 

Я присіла адже я нічого не бачила, я почула як пілот сказав, що ми йдемо на посадку, тато обережно взяв мене за руку, і вивів мене з літака, тато розв'язав мені очі, щойно я їх відкрила як сліпуче світло вдарило мені в очі, я знову заплющила їх, коли все ж вирішила подивитись то побачила, дуже красиві місця, алею, лавочки, ліхтарі, люди, усе було прекрасним. Я дивилась довкола, оглядаючи все. Мене усе вражало. 

-тобі подобається? - запитав тато. 

-дуже, куди підемо.?

-я думаю спершу потрібно поселитись у готелі, потім влаштувати тебе до школи, ну і можна буде піти в кафе. Сказала мама. 

-люба ти як завжди, усе наперед продумала, ви ідіть а я пізніше приєднаюсь... Сказав тато. 

-куди ти? Чому ти знову ідеш? Запитала мама з тривогою. 

-ти ж знаєш, я солдат, першим ділом я іду в полк, для служби. Сказав тато тяжкими словами. 

-любий, тоді до вечора обов'язково прийди повечеряємо. Сумно сказала мама. 

-обов'язково. 

-тату це обов'язково?іти в армію?

-так донечко, це справа усього мого життя. Погладив мене по голові тато. 

Ми розійшлись, і кожен попрямував у своєму напрямку, ми ішли довго я дивилась на маму, і бачила сум на її очах. Але я не хотіла нічого казати адже краще хай посумує, ніж потім буде плакати. Мама оживилась щойно ми підійшли до готелю, вона виконала усе необхідне для влаштування, а я просто чекала її, потім ми пішли в школу, і влаштували мене в 10а клас, кажуть там хороші діти,коли ми зробили усі справи, мама дозволила мені трохи прогулятися новими вулицями, було чудово,тому що я добре знала італійську, тому для мене це був великий плюс, я вийшла із готелю і попрямувала в парк, уже був майже вечір тому я вирішила далеко не заходити, мама подзвонила мені і сказала що їй треба їхати на курси, а тато не зможе прийти на вечерю бо потрібно їхати, на тренування і до війська,  її небуде тиждень, бо ці курси в самому центрі міста, дорога туди не близька, триває близько дев'яти годин, я сказала мамі що все добре нехай не хвилюється я ж доросла, дам собі раду. Через кілька хвилин мама скинула геолокацію що вона в дорозі, добре що у нас було два ключі, від номера. Я ішла мовчки по дорозі раптом коли я проходила крізь дерева, помітила що хтось сидить, звичайно я підійшла. 

-з вами усе добре? 

-так ви можете іти, ви мені не допоможете. 

Він обернувся щоб подивитись, і я впізнала Марка. 

-ти.... Як... Що ти тут робиш? Запинаючись сказав він. 

-Я.... Я.. Я говорила що ми іще зустрінемось. Знайшла виправдання я. 

-що знову? Спитала я. 

-та дрібниці.... 

-знову лазив на дерева.... 

-звідки ти знаєш? 

-Я ж бачу.. Не сліпа. 

-а та так... Подряпина...

-деколи навіть подряпин може сильно нашкодити. 

-ти права... Та це так нічого... 

-покажи....Сказала покажи. Закрутилась я. 

-і побачила що його поріз, був біля тої рани яку він заробив недавно... 

-Я перев'яжу? 

-добре. Навіть усміхнувся він.

Я знайшла в його рюкзаку лише серветку, тому знову відірвалася клаптик від сукні. 

-а я маю іще стару твою тканину... 

-та невже.... Колекціонуєш? Запитала я усміхаючись. 

-ага.скажи хто ти, будь ласочка...

-Я сказала, тобі не треба знати хто я. 

Раптом я побачила що він майже непритомніє. Я насилу підняла його, і обережно потягла на спині, боже я провалювалась під ним. А він.... а він лише уявіть заснув на мені. Я дотягла його до готелю і якимось дивом у кімнату. Я обережно хотіла його опустити, але випадково упала на нього, і вийшло так що поцілувала в губи. Божечки як же мені було соромно...