Яблучко

У далекому лісі, де жили веселі звірята, росла маленька яблунька. Вона була ще зовсім молоденька, але мріяла, що колись на ній виростуть великі, червоні яблука.
Одного сонячного ранку яблунька відчула, як на ній з’явилася маленька брунька. Вона так зраділа, що почала її підганяти: «Швидше, швидше розпускайся, я так хочу квіточок!» Але брунька відповіла: «Не поспішай, потрібно терпіння. Усьому свій час».
Яблунька засмутилася. Аж ось прилетіла бджілка і тихенько прошепотіла: «Кожна брунька чекає свого сонечка і тепла. Потрібно терпіння, щоб стати квіткою».
Яблунька слухала, як дме вітерець, як співають пташки, і потроху почала розуміти, що не можна поспішати. Вона чекала і чекала, і ось одного ранку її брунька розпустилася в прекрасну білу квітку.
Квітка почала перетворюватися на маленьке зелене яблучко. «Швидше, швидше ставай червоним!» — нетерпляче говорила яблунька. Але яблучко відповіло: «Мені потрібен час, щоб набратися сонечка і стати солодким. Це теж терпіння».
Яблунька знову чекала. Вона бачила, як інші дерева скидають листя, як змінюються пори року, але її яблучко росло і росло, набираючи сил. І ось настав день, коли яблучко стало великим, соковитим і рум’яним.
Тоді яблунька зрозуміла, що терпіння — це дуже важлива річ. Воно допомагає досягти мети і зробити все якнайкраще. І з того часу вона ніколи не поспішала, адже знала, що всьому в житті є свій час.