—Тоні—
У що я влип?Якщо це не сон і не галюцинації,то що в дідька сталося?!
Я що прокинувся в паралельному всесвіті? Обшукав всю квартиру : знайшов своє свідоцтво про народження (таке ж як і раніше), паспорт- без змін…А це що? Посвідчення водія?!!! Звідки воно у мене?Але найбільший шок в мене викликало Свідоцтво про шлюб .Потім надибав ще один цікавий аркуш - Рішення суду про розірвання шлюбу.Дівчина з телефону сказала правду - я був одружений…з Ладою …два роки…Це абзац…
А чому б не пошукати про себе інфу в мережі?Це була чудова ідея, але після прочитаного мені знадобився ковток води, хоч щось міцніше не зашкодило б.Але алкоголю в домі не виявилося…Ну хоч щось не змінилося.Ось що я дізнався про себе: я власник компанії, що займається розробкою програмного забезпечення, наданням цифрових інжинірингових послуг та ІТ-аутсорсингом.Коротше кажучи, я багатий і відомий.(Я і раніше був небідним,але зараз мої статки чималенькі)
Мої батьки не загинули в автокатастрофі.Вони все ж померли ,але пізніше.Сестра таки покинула спорт ,але цього разу не заради мене, а через травму.
Проштудіював телефон.Знайшов купу робочих переписок.Особистих не так вже багато ,та ,власне, їх майже немає.Тільки з сестрою і з якоюсь Ясею. ( на душі полегшало: судячи з фото і у цій дивній реальності Христя теж заміжня за своїм чоловіком і у них є моя люба небога Катруся)
Смію припустити ,що “Асистент Ярослава” ,яка мені дзвонила і “Яся” -це одна і та ж людина.Діалоги з Асистентом формальні :нагадування про зустрічі, купа звітів , контактів і таке інше.А от з Ясею все веселіше: жарти ,меми , питання про самопочуття.Це нагадало мені наше спілкування з Ладою. До речі про Ладу - з нею жодних діалогів в будь-якому месенджері чи соцмережах немає…зовсім.Тільки дзвінки.Останні три пропущених сьогодні зранку.Пошукав відомості про неї.Тут теж нічого нового - вона працює в тому ж університеті ,на тій ж посаді.Цікаво, чи бачить вона ті надприродні штуки у цій реальності?
Здається, що змінилося тільки моє життя.Від усього цього запаморочилося в голові.
“Якщо б ти міг…Ти б змінив?Свою долю змінив би?Ти б хотів,щоб все було інакше?” - відлунням почувся голос майстрині з музею.Тут явно без неї не обійшлося.
-Агов!Ти чого завис? Я півгодини в двері дзвонила.Чого не відчиняєш?Я думала з тобою щось сталося, а ти сидиш в стіну витріщаєшся!!!Ти чуєш мене?Прийом!!!- біля мене з'явилася
середнього зросту дівчина приблизно мого віку.Десь я її бачив раніше.Тільки не можу згадати де.А це дивно,бо таку яскраву дівчину важко не запам'ятати: бірюзові пасма у волоссі,безліч татуювань на шиї і руках(якісь знайомі символи) та різні чудернацькі прикраси.
Вона все стояла наді мною і щось гомоніла.
-Як ти увійшла?- спитав я ,щоб хоч якось її заспокоїти.
-Телепортувалася!- рявкнула дівчина.
-Що серйозно?- я вже нічому не здивуюся.
Вона буцнула мене кулаком в плече.
-Знущаєшся?Я втомилася стовбичити під дверима й скористалася запасним ключем.Так колися що сталося?Кого викликати : швидку, твого психотерапевта, священика, екстрасенса?Ти не відповідаєш на дзвінки колишньої , ігноруєш робочі повідомлення, не перевіряєш графік.Захворів?- Ярослава трохи збавила обороти й присіла біля мене очікуючи відповідь.
-Гм,- я прочистив горло,-так щось я себе погано почуваю,- це не так вже й далеко від правди.
-Справді.Виглядаєш паршиво,- констатувала Яся,-План такий: ти залишаєшся вдома.Я поїду в “Таурус” сама.Цю зустріч перенести не можна.Решту твоїх справ відміню Викликати тобі лікаря?- спитала вона паралельно копирсаючись у своєму смартфоні.
-Ні.Я впораюсь сам.Дякую.
Що я скажу?Здається випадково я змінив свою долю.Мене точно запхнуть в дурку.
-Ок.Але дзвони якщо щось.Емоційне вигорання - дуже небезпечна штука.Так що відпочивай і не гребуй дзвінком до свого психотерапевта.І на рахунок твоєї колишньої.Ти відколи її уникати почав?Ви що горщики побили?- все ще не відводячи очей від телефону продовжує запитувати.
-Емм.Та ні…- хоч насправді уявлення не маю, я ж тільки кілька годин тому тут опинився.
-Ну якщо все гаразд, то передзвони їй.Спілкування з нею мені не приносить жодного задоволення,- дівчина закинула телефон в сумочку,- Все мені час.Ти відпочивай.Я потім зайду привезу тобі нормальної їжі.Не смій замовляти випічку в тій пекарні.Така велика кількість вуглеводів - шкідлива.А якщо ж тобі так подобається та руда,то запроси її кудись, а не просто посміхайся як ідіот,- дівчина знову буцнула мене кулачком в плече,але цього разу вже жартома.
Руда?..Це вона певно про Дарину.
-Зрозумів.Відпочивати…Подзвонити Ладі…Ніякої випічки,- перелічив я.
-Ну-ну..,-дівчина награно пригрозила пальцем й швиденько попрямувала до виходу.
А вона класна.Ми здається з нею хороші друзі.Де я її бачив раніше…ну у своїй реальності?
Лада…Треба їй подзвонити.Аж не віриться,що ми були одружені.Я певно таки наважився зізнатися їй у свої почуттях.Можливо тому моє життя так змінилося.Цікаво чому ми розлучилися?Може вона мене тепер ненавидить?Але судячи з кількості дзвінків один одному ми спілкуємося часто.
Видихаю й все таки набираю її.
Після кількох гудкін чую стурбований голос.
-Ти куди зник?З тобою все гаразд?
-Я в нормі.Емм…Не бачив,що ти дзвонила.А з чого ти взяла ,що зі мною щось може бути не гаразд?- в будь-якій реальності цей стурбований тон звучить однаково.Вона не просто так хвилюється - щось сталося.
-Довга історія.Не телефонна,- без чогось надприродного не обійшлося.Готовий закластися.
-Зустрінемось?- обережно запитую
-Давай.Ти коли звільнишся?
-Та я вільний сьогодні.Давай в мене вдома,-якось невпевнено відповідаю.
-Вільний?Вдома?Ти що захворів?- дивується Лада.
Складається враження,що я хронічний трудоголік і крім роботи мене нічого не цікавить.А єдина причина не піти на роботу - це серйозно захворіти. До речі ця Ярослава теж почала хвилюватися тільки тому,що я знехтував роботою.
-Ні не захворів.Ну трохи втомився…Ярослава відмінила всі мої справи на сьогодні…Так що сьогодні в мене типу вихідний.Трохи відпочину,- намагаюсь виправдатися
-Відпочинок це добре…Так стоп…Ти відколи її Ярославою називаєш?-Лада швидко зрозуміла що щось не так,-Якийсь ти дивний.Скоро буду.
Ярославою називаю…Хм…А як її ще звати?Трясця!Яся!От дурбецало.Вона ж збережена в телефоні,як “Яся”. Потрібно бути обережним, бо Лада швидко прочухає,що зі мною щось не так.А я ще не встиг зрозуміти чи подобається мені ця альтернативна реальність і ,що найгірше, мені капець як страшно зізнатися Ладі, що допоміг поцупити чийсь верстат долі в обмін на можливість змінити власну.
Я влип.Ой як я влип!З долею жартувати не слід,але ж нічого критичного не сталося.У всіх все так,як було.Змінився тільки я.От тільки на скільки?Який цей я теперішній? Уявлення не маю як мені поводитися.Жодної автокатастрофи не було, а отже страх автомобілів в мене не розвинувся.Судячи з дипломів я навчався за кордоном,звісно, адже проблем з пересуванням у мене немає.А ще я відкрив власну компанію, до речі, доволі успішну.
І чого я так хвилююся?Все ж чудово…Здається…Ой-ой-ой…Щось мені недобре.Дихати стало важко ,в голові паморочиться.Я опустився на підлогу.Треба взяти себе в руки, бо Лада за секунду все зрозуміє, а я ще не готовий зізнатися,що влип.На перший погляд все гаразд,але щось мені підказує,що я завдав чималої шкоди.
Стукіт у двері повернув мене до реальності.Чого вони всі стукають ? Невже будучи таким багатим я не можу собі дозволити дверний дзвінок? Стукіт стає чимраз настирливішим.
-Відчинено,-крикнув я.
Не допомогло.В ці кляті двері все ще стукають.
Насилу підіймаюсь й прямую до дверей.
-Скільки можна тарабанити в ці двері?Що не зрозуміло в слові..,- роздратовано рявкаю відчиняючи бісячі двері й помітивши перед входом Ладу закінчую фразу майже пошепки,-...відчинено?..Кгм..,- намагаюсь повернути собі голос,-Привіт.Заходь.Тут відчинено.
Шокована Лада глянула на мене так, ніби на моєму обличчі третє око виросло , й мовчки ввійшла.Що я все встиг зробити не так? Де я проколовся ?Я ж тільки бісові двері відчинив.
-Розказуй що сталося?-сходу запитую щоб уникнути подальших непорозумінь й відволікти Ладу від моєї дивної поведінки.
Дівчина переступила поріг й попрямувала в невідомому напрямку.Уявлення не маючи куди вона йде, неквапливо ступаю за нею.
Вона зайшла в неймовірно світлу кімнату з гігантськими вікнами й кількома великими м'якими кріслами.Я ще раніше помітив ,що в цьому домі забагато вікон.Від цього світла аж в очах рябіє.Машинально почав шукати поглядом щось на зразок штор чи жалюзі,але стараюсь не видати себе ,щоб не здатися Ладі підозрілим.Вона ж жбурнула свої речі в бік й плюхнулась в одне із крісел й нахилилася щоб зняти свої туфлі.Швидко позбувшись ненависних підборів полегшено видихнула.
-Той хто винайшов підбори був майстром тортур,-буркнула вона відкидаючи взуття якнайдалі.
Я усміхнувся - дещо ніколи не змінюється.Необхідно максимально відволікти її від моєї персони
-По телефону ти здалась стурбованою..,- обережно почав я,-, Підозрюю, що це пов'язано з чимось “таким”,- малюю уявні лапки, не уявляючи чи має місце це саме “таке” в цьому варіанті реальності.
-Уфф..,-голосно видихнула вона потираючи долонею лоба,- “Таке” почало мене не на жарт втомлювати,-стомлено заявила дівчина.
Радію, я не помиляюсь. Б’юсь об заклад: мова піде про ту майстриню й трикляті верстати.
-Я зустрілася з дітьми Мокоші,- по виразу мого обличчя вона зрозуміла,що потрібно більше деталей,- Я була в краєзнавчому музеї.Мені знадобилися деякі відомості для доповіді.Розглядаючи експозиції я відчула себе дивно.Коли спробувала вийти,то відчинивши двері опинилася не в холі ,а в іншому залі.Величному.Він фізично не помістився б в цій будівлі.Там гриміло безліч верстатів, звичайних ткацьких верстатів,які працювали самі по собі.До них час від часу підходили дівчата.Вони зовні як дві краплі,але й різні водночас…
Роблю зацікавлений вираз обличчя,ніби не розумію про що вона.Уявлення не маю ,що за Мокоші і що тих дівчат було дві , але суть цього мені відома і навіть трішки більше, тому пропускаю повз вуха більшість того,що розповідає Лада.Хоч мовчки слухаю все й час від часу хитаю головою.
-Мокош — язичницька богиня у Київській Русі.Зазвичай згадується,як богиня землі та родючості.Ті дівчата - це Доля і Недоля- діти Мокоші. Доля і Недоля, в уявленнях слов'ян, уособлюють сестер-ткаль; Сестра-Доля пряде гарну, міцну, золоту шовкову нитку. Натомість, сестра-Недоля пряде недбало і нитка у неї виходить тонка і така, що може у будь-який момент обірватися,-Лада продовжує свою монотонну лекцію.
Якою вона інколи буває занудою…
-Отже вони наглядають за верстатами долі,-не витримую я,- Це очевидно.Ці штуки тобі не просто так тобі трапляються.Як ти думаєш..
- Вона просила про допомогу..,- перебила мене дівчина,-Доля…Все було так швидко і дивно…Мені здалося,що я була там раніше.Дуже дивні були відчуття.Я не встигла нормально поговорити з цією Долею: почалася якась метушня і я незчулася як мене витурили.Сьогодні зранку я знову була в тому музеї,але цього разу я нічого не помітила,-Лада замовкла, але головного не сказала.
-А чого ти так за мене розхвилювалася,- мене вона не обдурить,- ти ж не просто так надзвонювала вранці?
-Метушня почалася з твоїм верстатом.З ним щось не так.Доля сильно розсердилася.Зрозуміти що і до чого я не встигла,бо мене виштовхнуло з того залу.Як тільки я прийшла до тями - відразу подзвонила тобі.
-Угу..,- щосили вдаю занепокоєння.
Ще б пак, з моїм верстатом долі щось не впорядку.Хаха...Як мені зізнатися,що це я накосячив?Лада так хвилюється.Що ж робити?
Так.Спокійно.Потрібно спочатку оцінити масштаби катастрофи.Хоч, як уже зазначалося, зміни відбулися тільки в моєму житті.Інших це не торкнулося.Може не все так погано.
-А цьому твоєму новому другові щось відомо про це?
Мені згадався той тип,який розмовляв з нею біля ресторану.Лада казала що він теж з “тих” й інколи буває корисним.
-В нього є ім'я.Даниїл.Знаю,що мій хлопець тобі аж ніяк не подобається,але все ж таки..,- процідила Лада,-І взагалі до чого тут він.Він не знає ,що його дівчина трохи “того”.Я ще не знаю як йому про це розповісти.
-Та ні…Я не про альбіноса.Я про цього,як його..,-задумався я,-Тінь, чи як там його…
І тут мої очі округлилися.Тільки зараз я усвідомив сказане нею: Лада з тим блідим разом.Моя подруга зустрічається з підозрілим мутним типом?Трясця!
-Тінь?Що за тінь?- знітилася Лада,- Я не розумію про що ти.
Овва!Вона не знайома з тим типом.Невже то його верстат я виніс з музею?Точно його.Бо чого ж би він зник?Ойой…Цікаво чи був він настільки корисний,як казала Лада?В будь-якому випадку це не добре.Хто він взагалі такий?Може він не такий і важливий . Всього на всього мінус підозрілий чувак.Хах.Хоча краще б той альбінос щез з її життя.Він мене насторожує більше.Хлопець? Серйозно?Вона що останню клепку втратила?Цього тільки не вистачало!
-Не звертай уваги, просто перевіряю чи розповіла ти щось своєму…емм…хлопцю,- виправдовуюсь,- не хочу ненароком бовкнути зайвого.
-Не хвилюйся ,якщо ти його і надалі з таким же успіхом уникатимеш,то нічого зайвого не вибовкаєш,-підколола мене,- Ти його бачив двічі.Що він тобі встиг зробити,що ти його так не переносиш?-вже серйозно запитує вона.
-Емм…Не знаю…Щось з ним не так.Як тільки з'ясую що ,то відразу тобі повідомлю,але я йому не довіряю,-чесно кажу я.
-У тебе завжди одна відповідь.Вигадай вже щось нове,- махнула рукою.
-Що плануєш робити?- запитую.
-Є одна зачіпка.На твоєму верстаті я встигла помітити сторонні символ.Вони були випалені.На жодному іншому такого не було.Ну в крайньому разі я не бачила.Але в мене не було можливості краще роздивитися.
-Що за символи?
Лада підійшла до своєї сумочки й за кілька секунд дістала з неї свій записник .
-Ось,-дівчина розгорнула його на одній зі сторінок,-Це давньоруська руна “Доля”,-вказала на символ схожий на літеру “ж”,-інші два точно не рунічні, але нічого схожого я ніде не знайшла.Але подруга моєї бабусі спеціалізується на таких окультних штуках.Може вона мені щось підкаже.
-Спеціалізується?-я почухав потилицю,-Це як?Вона теж бачить…ну ти зрозуміла…
-Ні.Хоча я не знаю.Вона таролог-рунолог-екстрасенс і так далі. Загалом я її завжди вважала просто шарлатанкою.Проте зараз я такого на дивилася,що легко повірити в те ,що та стара циганка Аврелія - справжня відьма.
-То що закинеш їй фото цих закарлюк?Може дійсно вона щось тай знає,-запропонував я.
-Ні,- заперечила дівчина,- По-перше: вона з ґаджеми не надто дружить, наскільки я пам'ятаю
-А по-друге : твоє шосте чуття підказує тобі, що тобі слід відвідати цю циганку особисто,- перебив я.
-Десь так,- промовила Лада взуваючи ненависні туфлі.
-Ти куди?
-Як куди?До Аврелії в салон.
-Я з тобою.
-Ні.Ні.І ще раз ні.З твоїм верстатом долі щось не гаразд.Розумієш?Доля -це серйозно.Краще тобі залишатися в безпечному місці,- її тон був серйозним, як ніколи.
- Отож бо й воно!З МОЇМ верстатом ДОЛІ халепа.Так що Я маю абсолютне право знати в чому причина,-рішуче заявляю,- Ти права доля - це серйозно,тому зараз мені ніде не буде безпечно.
Я чудово розумію,що саме зараз слід зізнатися в тому ,що накоїв,але чомусь цього не роблю.Та я тепер не уявляю як це зробити.Лада мені голову відірве.
-Добре.Поїхали разом,-якось це прозвучало без ентузіазму,-Твоєю чи моєю?
-Гмм?- роблю вигляд ,що не розумію.
-Я про транспорт-автомобіль,-пояснює ніби я дебіл,-То що скажеш?
Як їй пояснити ,що за кермом я ніколи в житті не був?
-Ти чого так зблід?Через верстат так розхвилювався?
-Та я..,-намагаюсь видушити з себе хоч пару зв'язаних слів,-Мені з самого ранку чомусь не по собі…
-Давай все таки я поведу,якщо ти не проти,- я видихнув з полегшенням,-Але поїдемо моєю.Твої понти на колесах я не поведу.
Аж цікаво стало ,що це за авто таке у мене.
Ми швидко зібралися.Вірніше Лада зібралась швидко.Я ж запевнив її що мені нічого не треба брати з собою. Не схоже ,що на вулиці досить тепло, але не маю ні найменшого уявлення де в цьому домі лежить якийсь одяг.Не хотілося черговий раз зганьбитися перед Ладою, що я ,власне, успішно зробив замикаючи своє помешкання.Я ж не знав ,що тут електронний біометричний замок…ну…і трошки лажанув.А ще Лада вирішила ,що хоча б телефон мені все таки конче необхідний.І поки я намагався зв'язати два слова докупи вона швиденько відчинила двері своєю ключ-картою(певно в Ясі така ж) й захопила мій мобільний.