Розділ 7.Sic fata voluerunt(Так було завгодно долі.) Ч.1.

   —Тінь—

   Ген-ген за горизонтом запалав небосхил.Ніч потрохи відступає.Крізь густу сірість пробиваються промені світла.

  Світанок…Колись вони були іншими.У свій час світанок був народженням нового дня, символом відродження матінки природи.Кожного разу вона відроджувалася по-особливому,з новими барвами.Новий подих, новий промінь світла ,нова надія.

  Тепер уже багато віків світанок для мене - це просто пора доби,початок світлового дня.Початок мільярдного сірого дня,який нічим не відрізняється від інших.Скільки таких днів минуло вже не злічити.Всі схожі один на інший.Черговий світанок, чергове нагадування,що світ не стоїть на місці.Час іде.Змінюються люди, покоління, епохи.Тільки я застиг.

Застиг в млосному пустому животінні.Не живий і не мертвий…Десь посередині.Він колишніх емоції і почуттів лишились лише спогади і порожнеча.Гнітюча порожнеча заполонила душу.Хоч я вже не впевнений,що вона ще в мене є.

   На таке напів існування я прирік себе сам.Чи розумів я достеменно на що  йду?Мабуть не зовсім.Але за свої помилки треба відповідати.Цей тягар зі мною назавжди.Я сам спричинив цю катастрофу і ,як міг, її відвернув. Ні, я не шкодую ні про що.За своє довге існування в цьому світі зрозумів одне : шкодувати про те ,що не можеш виправити - річ безглузда.За свої гріхи доводиться платити.І ціна інколи надзвичайно висока.

-І чого ми такі похмурі?- моє самоїдство перервав найогидніший голос,  який я можу уявити.

Я знав ,що він тут.Власне і я тут стовбичу тільки тому,що він ошивається поблизу.

-Може тобі до психолога звернутися? Якийсь ти похмурий останнім часом,- блідий пройдисвіт продовжує знущатися.

 Врізати б по його самовдоволеній пиці.Але знаю ,що  й самому прилетить.Клятий зв'язок.Ні, я б пережив кілька синців взамін на задоволення начистити це нахабне рило.Але легше від цього не стане та й рани швидко заживуть.

-Ти чого такий бадьорий?Вже зі своєю мерзенною сестричкою вчинив якусь гидоту?Сам ж ти ні на що не здатен,-не втрачаю можливості вколоти і я.

-Хаха,- награно сміється,- так не здатен…Хм, власне як і ти,- тикає пальцем мені в плече.

З'явилося бажання переламати йому їх усі.Глянув на свою руку.Ні.Мої пальці мені ще знадобляться.Якось іншим разом.

-Ще раз торкнешся мене і недорахуєшся кількох пальців.Я ж це переживу.А тобі горе-художнику сутужно буде.-погрожую.

-Добре-добре,- той підняв руки,- Отже лялька моєї сестрички не дуже нашкодила нашій Велес?

Лялька…Як мило…Ця древня чорна магія могла б наробити купу  клопотів ,якби в тієї тупої упириці було трошки більше клепки в голові.

-Нашій?Тобі до неї зась.Не знаю що ти задумав ,але в тебе нічого не вийде - зарубай собі це на носі,-з зусиллям вже ж переборов в собі бажання покалічити цю наволоч.

-Що ти зробиш попередиш її?Може розкажеш їй хто ти?Що саме через тебе ми в такому становищі.Що через тебе вона несе тягар ,який нести не повинна.Га?То як розкажеш?..Ааа… ти ж не можеш.А якби й міг тобі вистачило духу визнати,що це все твоя вина?Вона ще не розуміє у що вляпалася і дороги назад вже нема.

По суті він правий.Розповідаючи мені очевидні речі й намагаючись мене розізлити, темний відволікає мене.Ну думає ,що відволікає.Ми стоїмо неподалік непримітного будиночка,де недавно облаштували краєзнавчий музей,саме зараз тут триває виставка ткацького мистецтва.Десь поруч шниряє сестриця цього виродка.Вони як могли заплутували сліди,щоб відволікти мене від того, що їх зацікавило тут.Чому мій вибір впав на цей музей?А тому що саме зараз там нишпорить їх маріонетка - ця руда ...Дарина здається.Будинок музею раніше був житловим і якщо в нього є реальний власник ,то цим двом туди не зайти,(як і мені).Тому вони й відправили дівчинку.Але що їм там треба?

Є в мене теорія і якщо я не помиляюсь - це халепа.

__________________________________

    –— Тоні ——

  Цей блідий тип не ніяк не виходить з мені з голови.Він ,типу випадково, зіштовхуюється з Ладою біля лікарні, де лежав розплющений казковим велетнем турист.Потім надзвонює їй посеред ночі.І ще там на тій  дорозі...Що він забув в тій глуші? Знову "зовсім випадково" зустрічається на її шляху.Цей білявий занадто підозрілий.Він явно переслідує її.Не слід залишати Ладу з ним наодинці.Хоч, як правило, вона відчуває небезпеку.Не знаю як ,але йому вдається замилювати їй очі.Знати б ще прізвище цього Данила - я б міг хоч якусь інфу надибати.Бо одного імені мало ,якщо воно хоч справжнє.

Машина ,яка тоді перегородила нам проїзд йому не належить.Вона зареєстрована на 85-річну жіночку. Можливо, це якась його родичка, а може (на що я особисто надіюсь) він альфонс, або ще краще аферист- це було б ідеально. Потім треба обов'язково накопати більше даних про ту бабусю (аж цікаво подивитися на 85-річну стару,що їздить на такому джипі).Ця жінка єдина зачіпка.Сподіваюсь ,що цей альбінос просто звичайний покидьок і я зможу вберегти від нього Ладу.Бо якщо він з тих надприродних штук — я безсилий.Відкидаю останню думку — ненавиджу бути безпорадним.Хоч останнім часом я себе таким і відчуваю.Хотів би бути корисним Ладі ,але на ділі я - лише баласт.

Чергове повідомлення від замовника.В мене горить дедлайн… Знову… Уффф…Все таки попрацюю, що поробиш.Доведеться відкласти бабцю-олігархиню на потім.

Підчищаю всі робочі "хвости" доволі швидко.За роботою встиг зголодніти.Майнула думка сходити в кафетерій навпроти,але одразу відкидаю її.Даринка дуже мила дівчина,але її особлива увага до мене дещо…нуу…бентежить.Лада часто кепкує з мене стосовно цього.Ех знала б вона, що понад усе я б хотів,щоб саме вона на мене так дивилася , а не Дарина.Але я у такій жорсткій френд-зоні,що сподіватися на щось більше - марно.Може дійсно звернути увагу на руденьку.Вона гарна і товариська, з нею є про що поговорити.Напевно слід спробувати.Але до неї в кафе все ж не піду.Замовлю доставку.Сам тим часом вирішив пошукати де б ми з Даринкою могли провести час в невимушеній атмосфері.Мені слід відволіктися від усього цього.А особливо від цього залицяльника Лади.Може він не такий вже й підозрілий, можливо, я себе просто накручую , бо ревную.