Розділ 6.Відлуння лісової пісні.Ч.2.

-Цей блідий мені не подобається..,-перервав тишу Тоні.

-Ти це вже казав,-невідриваючись від дороги відповідаю я.

Далі ми їхали мовчки.

  Через кілька хвилин перед нами розкинулося невелике село.Маленькі хатинки з димарями й крихітними вікнами.Стіни вибілені вапном,масивні дерев'яні двері й маленькі вікна пофарбовані бордовою фарбою,знизу фундамент підведений чорним обідком.Подвірячка біля кожної хатини невеликі ,але біля кожної є декілька менших будівель.Схожа атмосфера в селі моєї бабусі,але будинки там майже усі дерев'яні.

  Даринка спрямувала нас на вузеньку вуличку.По дорозі ми не бачили жодної людини.Хоч селище і невелике (будинків зовсім мало),але не зустріти жодної живої душі - трохи дивно.

-Сьогодні неділя - більшість місцевих напевно на службі,-ніби читаючи мої думки сказала Дарина.

Ця дівчина мене бентежить.

-Ми приїхали,-Даринка вказала на зелені ворота обабіч дороги.

Я зупинилася.Дівчина вишмигнула з машини й взялася відчиняти ворота.

-Піду допоможу,-сказав Тоні і  пішов слідом за рудою.

Вони вовтузилися з цими старезними воротами хвилин зо п'ять.Паралельно щось активно обговорювали й обмінювалися усмішками.З них би вийшла мила парочка, але ця дівчина мене насторожує.Не знаю чому,та я їй не довіряю.

  Нарешті старезний замок на не менш старих воротах піддався і я загнала машину у двір.

-Ходімо в дім,-махнула Даринка.

  До хатини вело декілька невеликих східців.Кремезні вхідні двері були під покровом дерев'яного ґанку.Даринці довелося докласти зусиль й велетенські двері , пофарбовані мільйоном шарів фарби,немов панцир, зі скрипом відчинилися.

За дверима були невеличкі сіни(прихожа).

-Це сіни,- в унісон моїм спостереженням промовила Дарина,-Там горище,-вказала на дерев'яні дверцята в масивній рамі на стелі ,до яких веде така ж дерев'яна драбина.Все це вкрите такою ж фарбою як вхідні двері, і, очевидно,не один раз.

-Там холодна кімната,дівчина вказала на двері праворуч,-Нею користуються тільки в теплу пору…вона не опалюється,-пояснила вона,- Заходьте сюди,-дівчина відчинила протилежні двері.

Коли ми ввійшли до кімнати ,то я відчула несподіваний притік тепла.Тут дійсно було дуже тепло,але Даринка наче казала,що тут ніхто не живе.

-Я попросила сусідку розтопити піч,-відповіла вона до того ,як я встигла спитати.

  Ця дівчина мене бентежить…Згадую про її походження й трохи заспокоююсь - це не так вже й ненормально.

Дарина повісила свою куртку на вішалку з боку біля дверей й роззулася.Ми не задумуючись зробили так само.

Підлога тут застелена килимами.На стінах теж висіли вишиті й ткані килими.По інший бік від дверей стояв креденц(сервант) із різним столовим начинням й білими серветками.На стінах поверх килимів висіли ікони й старовинні портрети,прикрашені рушниками.З протилежного від дверей боку було вікно завішене дрібним тюлем.Перед вікном стояв стіл, застелений лляним обрусом(скатертиною).По бокам біля стін були дерев'яні вузькі ,але високі ліжка, з акуратно викладеними вишитими подушками.

-Ходімо вип'ємо чаю й обговоримо план дій,-Даринка запросила нас до кухні,яка знаходилась просто за шторкою.Дверей тут не було.Власне тому в кімнаті так тепло.

Це крихітна кімнатка.Хоча ні, вона доволі простора ,але більшу частину площі займала гігантська піч з димарем й лежанкою.Я була настільки в захваті ніби в музей народного побуту потрапила.

Даринка доклала в грубу дров.Ми розмістилися за невеличким столиком.Дівчина заварила чай з уже знайомим ароматом.Тоні смачно сьорбав зі своєї чашки ,паралельно поїдаючи пиріжки,які залишила для нас Даринчина сусідка.

-Отже,-дожовуючи почав Тоні,-який план?

Я занурилась у свої думки й весь час помішувала свій чай так його і не скуштувавши.

-Земля викликає Ладу Велес.Прийом! Прийом!Агов ти де?-друг постукав мене по плечі.

-Емм…що?-я струснула головою,-Все гаразд.Просто задумалась.

-Про що?- не вгамовується він.

-Та так.Не звертай уваги,-махнула головою я.

Я й сама не зрозуміла чому зависла.

-Так..,- опановую себе,- Даринко покажеш дорогу до лісу.

-Туди можна доїхати на машині до самісінького узлісся ,але далі доведеться пішки.

-Тоді поїхали,-схопився Тоні.

-Е ні.Ти не йдеш.Це небезпечно,- запротестувала я,-Даринка теж зі мною не піде.Вона покаже дорогу все.Я піду сама.

-Е ні,-передразнює мене друг,- а як той чучайстер щось тобі зробить. Пам'ятаєш що було того разу,- натякає на вирлоокого.

-Сидітимеш в машині,-буркнула я.

До узлісся вела вузька грунтова дорога ,яку добряче замулило дощами,так що пересуватися було дуже складно. Їхати довелося зі швидкістю равлика, тому дорога зайняла у нас чимало часу.

Ми під'їхали до просторої галявини.По один бік від якою був мальовничий лісок де весело цвірінькали пташки.По інший бік трохи далі виднілися темні гущавини,які особливого ентузіазму не викладки.Чомусь я була переконана,що мені саме туди.

-Зона пралісів знаходиться там,- руда вказала на темні зарослі,- еко активісти уже багато років намагаються добитися для них статусу природоохоронної зони.Інакше ці ліси просто знищать.

-Залишайтеся тут,якщо щось я повідомлю,-сказала я й дістала телефон,-Зв'язку немає…Весело…Сидіть тут.Я швидко,- я вже зібралась виходити з машини,як Тоні схопив мене за руку.

-Чекай.Дай телефон,- сказав він і кілька секунд щось поклацав на моєму смартфоні,- Тримай.Дивись я ще по дорозі в село встановив тобі мобільну рацію.Так що ти зможеш і без мобільного покриття зв'язатися з нами.

Тоні коротко пояснив мені як користуватися додатком і я пішла прихопивши з собою батькову бартку.

Йшла я досить довго зарості одних кремезних дерев змінювалися іншими.Я достеменно не знала точного напрямку ,тому обрала шлях інтуїтивно.

  Тоні час від часу виходив на зв'язок,перевіряючи чи я в порядку.Вже почало сутеніти.В тому лісі в принципі було доволі темно,але я помітила що сонячні промені вже не так часто пробиваються крізь густі зарості дерев.Хотіла глянути котра година але зрозуміла,що телефона у мене немає.Роззираюсь в пошуках де я могла його впустити.Раптом мене захитало.Я перестала розуміти де я знаходжуся,почало паморочитися в голові.На ватяних ногах я йшла в незрозумілому напрямку аж поки не наштовхнулася на когось.