Розділ 5.Ось вам і казка ...

 Сонце мляво пробивалось крізь густе полотно штор.Потроху кімната заливалась несміливим світлом.Після декількох дощових тижнів навіть такий сонячний ранок -це велика радість.

Звук будильника перериває тишу.Лада неспішно починає вибиратися з кокона із кількох ковдр.Ранковий душ,точніше кілька хвилин під окропом додає бадьорості.Вона вдягає  худі та утеплені спортивні штани.

Здається ,сезон "Лада-модниця" закінчився і почався період аля"Ладі постійно холодно".Дівчина поснідала,надіслала кілька дурнуватих відосів другові та ,натягнувши на себе стьобану жилетку , вийшла з дому.

  На парковці університету автомобілів майже не було.Лада припаркувалася якнайближче до входу.День починався тихо - ніщо не передбачало біди.

   В холі дівчина помітила натовп студентів,які щось жваво обговорювали.У викладацькій була подібна картина: викладачі стурбовано переговорювалися між собою.

-Доброго дня,колеги.А що всі так жваво обговорюють?Судячи з усього - новини не надто хороші,-поцікавилась вона в колег.

-Ой ,люба ,ти не хіба не чула?-сумно відповіла Валентина Степанівна -зам.декана факультету,-напередодні група студентів Федора Львовича відправилась на розкопки поблизу області.

-Так я чула.Там знайшли споруди доби енеоліту,-перебила її дівчина,- А чого такий гул?

-Так біда, Ладусю.Вся група разом з координатором зникла.Студенти,які прибули пізніше,виявили потрощене наметове містечко та розкидані речі,-з розпачем продовжила жінка,- Групу ніхто не бачив.Ні живими , ні,не приведи Господь, мертвими.Проводиться пошукова робота ,підключили поліцію ,надзвичайників.Люди- як в воду канули!

-Яке лихо..,-тільки й промовила Лада.

—-Лада—--

Новина про зниклу групу не виходила у мене з голови весь день.Я ніяк не змогла сконцентруватись на заняттях.На останній парі вирішила написати про це Тоні.Скинула геолокацію місця де зникли люди.Той не відповів нічого.Після занять одразу помчала до нього в студію.

-Ти думаєш там замішане щось "таке"?,- замість привітання спитав Тоні коли я ввійшла.

-Залежно що ми маєш на увазі під словом "таке"?-перепитала я кидаючи речі.

-"Таке",-відповів друг ,малюючи в повітрі пальцями лапки,-ну ти зрозуміла…

-Не знаю чи "таке",-повторюю жест друга,- там дійсно має місце,але коли я почула про зникнення групи - мене охопило дивне відчуття.Я не знаю як це пояснити,- намагаюся підібрати слова.

-Я зрозумів.Не треба пояснень.Твоєму чуттю слід довіряти без зайвих запитань.Це я затямив дуже добре,-зазначив друг клацаючи на своєму ноутбуці,-Дивись,- сказав він і жестом покликав до монітора,-Я промоніторив новини про це місце за пару років.Саме там, де ти мені скинула геолокацію, нічого дивного раніше не відбувалося.Але за кілька кілометрів звідти пару раз відбувалися дивні речі.Ця гірська місцевість- дуже принадна для туристів.Так от,я знайшов відомості про зниклих туристів.Їхні намети були потрощені, а самих туристів знаходили за кілька днів розплющеними в гущі лісу ,-захоплено розповів Тоні.

-Розплющеними?Тобто мертвими,-з жахом перепитую.

-В тім то й річ,що живими.В людей розтрощені всі кістки,але вони якимсь чином живі.Відомо про трьох таких людей,але жоден із них до тями так і не прийшов.Один із них досі знаходиться в обласному нейрохірургічному центрі.Інших двох перевели в столичні лікарні.

-Коли ти встиг стільки дізнатися?Я інформацію тобі кинула не більше двох годин тому,-дивуюсь я.

- Дай мені нормальний Wi-fi -і я переверну світ,-усміхнувся друг.

-Тут явно щось надприродне,- почухавши потилицю зазначила я.

-З чого почнемо?- спитав Тоні.

-Мабуть з лікарні.Може вдасться вийти на близьких постраждалого.Потрібно зрозуміти з чим ми маємо справу.

Наступного ранку я зателефонувала в університет і взяла відгул - сказала ,що захворіла.Ми з Тоні раненько поїхали в центр, де лежав постраждалий від …еммм…невідомо чого.В середину друг мене не пустив,сказав ,що впорається сам.Мені ж велів чекати його в машині.Я була обурена,але врешті погодилась.

  Тоні не було кілька годин.Знудившись, я вирішила трохи пройтись.Піду куплю кави,а то це очікування мене вбиває.

Трохи поблукавши по околицях все ж знаходжу кіоск з кавою.Замовляю капучіно з корицею, для Тоні ,і лате для себе.

-У вас не знайдеться дрібніших грошей,а то у мене не буде решти?- ніяково запитав хлопчина-бариста.

-Ні нажаль,-покопирсавнись в кишенях відповіла я.

-Додасте мені,-почулось в мене за спиною,-мені подвійний еспресо без цукру.

Я повернулася, переді мною стояв високий усміхнений блондин.

-Не варто,я дійду до машини і принесу дрібні,- заперечила я.

-Я наполягаю,-галантно заявив білокурий хлопець.

Я хотіла ще щось сказати,але його щира усмішка не залишила мені ні шансу.

-Ну добре, дякую,-здалась я.

Взяла своє замовлення і рушила в напрямку автомобіля.

-Я можу вас провести?-наздогнав мене хлопець.

-Тут кілька кроків.Але я в машині лишила гаманець - зможу повернути вам борг,-запропонувала я.

-Не варто,-ласкаво промовив блондин,-так ви не проти ,якщо я понабридаю вам кілька хвилин?Я приїхав навідати друга,а час на відвідування там з дванадцятої дня.Я вже знудився тут блукати сам.

-О,можна на ти.Я Лада,-сказала я простягнувши руку.

-Ммм,яке гарне ім'я...рідкісне.Я Даниїл.Можна просто Даня,-усміхнувся хлопець і легенько потис мою руку.

Рука у нього була холодна.Але це й не дивно - зараз осінь,хоч і сонячно ,але тепло на довго покинуло наші краї.Певно цей бідолаха добряче змерз,вдягнений він,на таку погоду,занадто легко.

Даня мав дуже цікаву зовнішність.Його біляве волосся і білі брови доповняли ніжно блакитні очі,майже прозорі.Він був високим і худорлявим,але надто бліда шкіра не додавала йому хворобливого вигляду.

-А ти блідий,-заявила я і одразу прикрила рота,-Пробач…Я не мала цього казати,-мені стало ніяково.

-Та все гаразд,-махнув рукою блондин,-я звик.Альбінізм -той ще фокус генетики,але дівчатам подобається,-засміявся він.